Аґата Крісті - Наприкінці приходить смерть

– Звісно, я не хочу завдавати клопоту – і ти це чудово знаєш… Я віддана вам усім. Я ніколи нічого не переказую, якщо тільки мені не здається, що це мій обов ’ язок …

– Я просто дражнив бабусю, та й усе, – заходився виправдовуватись Іпі. – Так батькові і перекажу. Він зрозуміє, що я не міг сказати цього всерйоз.

Юнак різко кивнув Генет і вийшов із покою.

Вона провела його поглядом і сказала Ісі:

– Хороший хлопчина, і вже такий дорослий. І як сміливо він говорить!

Друга жінка відрізала:

– Його слова небезпечні. Не подобається мені, які ідеї народжуються в його голові. Мій син занадто йому потурає.

– А хто б не потурав? Він такий красивий, гарний хлопчик.

– Краса має бути у вчинках, – рішуче відказала Іса.

Кілька секунд вона мовчала, а потім повільно промовила:

– Генет, я тривожуся.

– Тривожишся, Ісо? Що тебе хвилює? В будь-якому разі господар невдовзі повернеться, і тоді все буде добре.

– Та чи буде? Я не певна.

Вона ще помовчала, а потім додала:

– А мій онук Яхмос удома?

– Я бачила, як декілька хвилин тому він ішов до ґанку.

– Піди скажи йому, що я хочу з ним поговорити.

Генет вийшла. Вона знайшла Яхмоса на прохолодному ґанку з вифарбуваними у веселі кольори колонами й переказала йому повідомлення бабусі. Яхмос одразу ж пішов до неї.

– Яхмосе, Імхотеп дуже скоро повернеться.

М’яке обличчя чоловіка одразу проясніло.

– Так, ото добре буде.

– До його повернення все готово? Справи успішно велися?

– Вказівки батька виконувалися з максимальною точністю.

– Що скажеш про Іпі?

Яхмос зітхнув.

– Батько надто поблажливий в усьому, що стосується хлопця. Тому це не піде на користь.

– Ти маєш пояснити це Імхотепові.

Чоловік, здавалося, завагався.

Іса твердо додала:

– Я тебе підтримаю.

– Інколи, – сказав Яхмос, зітхаючи, – здається, що навколо одні перепони. Але все налагодиться, коли батько повернеться. Тоді він зможе сам ухвалювати рішення. Важко діяти від його імені, коли його тут немає – особливо якщо зважити на те, що я не маю повноважень вирішувати, а лише виконую батькову волю.

Бабуся повільно промовила:

– Ти хороший син – відданий і вірний. Ти був також хорошим чоловіком, ти робив усе, як сказано в заповіді про те, що чоловік має любити дружину, давати їй дах над головою, їжу, щоб наповнити шлунок, і одяг, щоб прикрити тіло, і купувати їй дорогі мазі, щоб вона лишалася вродливою, і звеселяти їй душу, поки живий. Але там є продовження, у якому сказано: «Не давай їй брати над собою гору» [2] Цитата з «Повчань Птаххотепа» (між 2375—2350 рр. до н. е.). . І на твоєму місці, онучку, я б дослухалася до цієї частини заповіді…

Яхмос глянув на неї, сильно почервонів і відвернувся.

Усе кипіло приготуваннями. На кухні пеклися сотні хлібин, смажилися качки, пахло пореєм, часником, різними спеціями. Жінки кричали, роздаючи завдання, а служники бігали сюди-туди.

Маєтком ширився шепіт:

– Господар! Господар повертається…

Ренісенб, допомагаючи плести гірлянди з маків і лотосів, відчула, як у серці завирувало щастя. Батько їде додому! За останні тижні вона непомітно влилася в старе життя. Перше відчуття чужорідності, невідомості, яке вселили в неї, як їй здавалося, слова Горі, розвіялося. Вона лишалася тією самою Ренісенб; Яхмос, Сатіпі, Собек і Кайт – усі були такими самими, як і раніше, і тепер, як і колись, усі були зайняті приготуваннями до повернення Імхотепа. До родини дійшли вісті, що він приїде ще завидна. Одного зі слуг відправили на берег ріки пильнувати, чи не їде господар, і попередити всіх, і от він гучно та ясно прокричав обраний пароль.

Ренісенб кинула квіти й побігла до решти. Всі помчали до причалу на березі річки. Яхмос і Собек уже були там, в юрмі селян, рибалок і землеробів, які збуджено щось вигукували і тицяли пальцями.

І дійсно, під великим квадратним вітрилом, напнутим північним вітром, до берега швидко наближалася барка, а просто за нею – ще одна, куховарська, запруджена чоловіками й жінками. Ренісенб уже могла розгледіти батька, який сидів із квіткою лотоса в руках, а поряд іще когось, кого вона сприйняла за співця.

Крики на березі стали вдвічі гучнішими, Імхотеп дружньо махав рукою, моряки розвертали човен і тягнули фали. Чулися вигуки «Ласкаво просимо, господарю», звертання до богів, подяки за безпечне повернення, а за кілька секунд Імхотеп спустився на берег до родини, відповідаючи на гучні привітання, які промовлялися, тому що цього вимагав етикет.