Тесс Ґеррітсен - Хранителі смерті

Однак сьогодні в морзі чекали не жахи, а дещо значно цікавіше. Увійшовши до передпокою зали для розтинів, Джейн негайно рушила до вікна, прагнучи побачити тіло на столі.

«Бостон Ґлоуб» назвала цю мумію Мадам Ікс – влучне прізвисько, що викликало в уяві палку красуню, темнооку Клеопатру. Натомість вона побачила висохлу оболонку, загорнуту в ганчір’я.

– На вигляд мов тамале [3] Мезоамериканська страва з кукурудзяного тіста, в яке загортаються різні начинки і готуються на парі. з людини, – завважила Джейн.

– Хто ця дівчина? – спитав Фрост, дивлячись у вікно.

У кімнаті було двоє не знайомих Джейн людей – високий сухорлявий чоловік у професорських окулярах і мініатюрна молода брюнетка у блакитних джинсах, що визирали з-під халата.

– Це мають бути археологи з музею. Обоє будуть присутні на розтині.

– То вона – археологиня? Ого.

Джейн роздратовано штурхонула його ліктем.

– Варто Еліс на кілька тижнів поїхати, і ти одразу ж забуваєш, що одружений.

– Просто не думав, що археологи бувають такі привабливі.

Вони вдягнули бахіли й халати і рушили до лабораторії.

– Привіт, док, – сказала Джейн. – Це серйозно справа для нас?

Мора відвернулася від негатоскопа, подивилася на неї смертельно серйозно – утім, як завжди. Там, де інші патологоанатоми могли жартувати чи сипати іронічними коментарями над столом, Мора нечасто навіть сміялася в присутності мертвих.

– Зараз дізнаємося, – відповіла вона й відрекомендувала їм пару, яку Джейн бачила у вікно. – Це куратор, доктор Ніколас Робінсон. І його колега, докторка Джозефіна Пульчілло.

– Ви обоє з музею Кріспіна? – запитала Джейн.

– І дуже незадоволені тим, що я збираюся робити, – завважила Мора.

– Це просто нищення, – сказав Робінсон. – Має бути інший спосіб отримати цю інформацію, окрім як розрізати її.

– Саме тому я й хотіла, щоб ви були тут, докторе Робінсон, – сказала судмедекспертка. – Щоб мінімізувати пошкодження. Останнє, чого я хочу, – зіпсувати ваш експонат.

– Я думала, КТ вчора чітко показало кулю, – сказала Джейн.

– Ось рентгенівські знімки, зроблені вранці, – вказала на негатоскоп Мора. – Що скажете?

Джейн підійшла ближче, вдивилася у знімки. Те, що світилося у правій литці, безперечно, було схоже на кулю.

– От тепер розумію, чому ви вчора так розпсихувалися.

– Я не психувала .

Детектив зареготала.

– Нічого ближчого до цього я від вас іще не чула.

– Визнаю, побачивши це, я була шокована. Як і всі ми. – Мора показала на кістки внизу правої ноги. – Завважте: мала гомілкова кістка була зламана, імовірно – власне, пострілом.

– Ви кажете, це сталося, коли вона була ще жива?

– Тут помітно, що вже почалося утворення кісткової мозолі. Кістка почала зростатися, коли вона померла.

– Але її обгорткам дві тисячі років, – сказав доктор Робінсон. – Ми це підтвердили.

Джейн удивилася в рентгенівські знімки, намагаючись логічно пояснити побачене.

– Можливо, це не куля. Якась старовинна металева штукенція. Вістря списа, чи щось таке.

– Це не вістря списа, Джейн, – заперечила Мора. – Це куля.

– То дістаньте її. Доведіть.

– І що буде, як доведу?

– Тоді матимемо тут бісову крутиголовку, еге ж? Тобто, як це взагалі можна пояснити?

– Знаєте, що сказала Еліс, коли я їй вчора про це розповів? – заговорив Фрост. – Подорож у часі. Це перше, про що вона подумала.

Джейн засміялася.

– Відколи це Еліс узялася так тебе лякати?

– Знаєш, у теорії цілком можливо повернутися назад у часі, – сказав він. – Привезти пістолет до стародавнього Єгипту.

Мора нетерпляче втрутилася:

– Можемо повернутися до реальних вірогідностей?

Джейн насупилася, дивлячись на яскравий шмат металу – такий схожий на ті, що вона вже стільки разів бачила на рентгенівських знімках позбавлених життя кінцівок та розтрощених черепів.

– От із ними у мене проблема, – мовила вона. – То, може, просто розріжете її і побачите, що там за метал? Може, археологи мають рацію. Може, ви надто поспішно робите висновки, док.

Утрутився Робінсон:

– Мій обов’язок як куратора – оберігати її, не дозволити бездумно розтинати. Можете принаймні обмежити пошкодження місцем, про яке йде мова?

Мора кивнула.

– Це буде розсудливо.

Вона підійшла до стола.

– Перевернімо її. Якщо є вхідний отвір, він має бути у правій литці.

– Буде краще, якщо працюватимемо спільно, – сказав Робінсон. Він підійшов до голови, а Пульчілло стала біля ніг. – Маємо тримати усе тіло, щоб жодна частина не зазнала надмірного навантаження. То, може, візьмемося вчотирьох?