Андрій Кокотюха - Колекція гадів

— Ні, — визнав Максим.

— Ось бач! Навіть моя вічно зайнята мамка — і то подалася б з енергією танку правди та захисту шукати десь у високих кабінетах. Бо навіть над плазунами начальство є. Думаю, так просто йому це з рук не зійде. Згоден?

— Тато читає в газетах, що в школах у нас не все гаразд, — поміркував уголос Білан. — Значить, якщо новий директор справді почне всіх нас фізично пресувати через своїх «залізних» поплічників, це обов'язково дійде до газет як приклад негараздів у школах. Ти правий, та й він не дурний: прямого насильства не буде.

— А що буде, старий?

— Ти мене питаєш? — щиро здивувався Максим. — Відповіді я тобі навіть в інтернеті не знайду.

Знайшлася відповідь дуже швидко.

Вже наступного дня Група залізного порядку, керована одним з кращих шкільних спортсменів та поплічником злодія Володею Завгороднім, показала, на що вона здатна і що буде далі.

Такого швидкого розвитку подій ніхто не міг передбачити. Навіть досвідчений Юхим Юхимович, до якого хлопці навідалися після уроків у перший же день, щоб дізнатися його думку про все, що відбувається. Виявляється, старий учитель хімії склавши руки не сидів. Через своїх колишніх учнів, які були практично в усіх потрібних структурах, Хімік сам навів довідки про нового директора і таким чином дізнався дещо про Плазуна. Тому не здивувала його і розповідь Дениса з Максимом про їхню пригоду в Зозулястому.

— Історія з Золотим кубком лишилася між нами, — розвів руками Юхим Юхимович. — Завгороднього тоді було, як на мене, достатньо покарано. Тепер піднімати її нема сенсу. Бо зі школи його не виключать все одно. Так само зі школи не піду я — надто жирно було б лишати вас самих через якогось Плазуна. Влітку він знайшов собі в помічники нечистого на руку охоронця тераріума, тепер — нечистого на руку старшокласника. Такого ж, як і сам. Тільки все це, на жаль, мусимо прийняти, як даність.

— Отже, боротися з ними неможливо? — перепитав Білан.

— З чим боротися? Поки що нічого протизаконного не відбувається, любі друзі. Йдеться лише про елементарні питання дотримання порядку в межах школи. Дбати про це — обов'язок кожного нормального директора. Відгуки про ділові та організаторські здібності Анатолія Федоровича якнайкращі. Отже, лишається тільки засісти в окопах.

Приблизно те саме порадила і Оксана, коли трійця зустрілася під вечір у скверику, де вигулюють собак. Дівчині теж не подобалося все, що відбувається. Та вона не радила наперед піднімати паніку. Вона вже знала, що Вовчик — негідник. Знала про пригоду з Плазуном. Однак у тому факті, що два негідники знайшли спільну мову, нічого нового для історії людських стосунків вона не бачила.

Отже, наступного ранку Група залізного порядку показала себе в дії.

Шістьох школярів старшокласники зі спеціальними пов'язками на рукавах, на яких були літери «ГЗП» затримали біля вхідних шкільних дверей через п'ять хвилин після дзвоника. Четверо хлопців і двоє дівчат, захекавшись, мчали на уроки, але запізнювалися на кілька хвилин. Причини в усіх були різні, результат — один.

Спочатку всю компанію завели до директорського кабінету. Потім члени Групи залізного порядку почали водити їх з класу в клас, де Завгородній штовхав коротку промову: ось ці порушники запізнилися, значить, їм чхати на школу та навчання. Отже, вони отримали те, що хотіли: вчитися сьогодні не будуть. І під кінець першого уроку всіх шістьох вивели на шкільне подвір'я і звеліли йти додому, а завтра не запізнюватися. Якщо це повториться — їх знову відправлять. І так до того часу, поки не навчаться приходити вчасно.

З вікон під час перерви Денис та Максим разом з усіма споглядали, як посеред двору дві дівчинки-«порушниці» голосно ридали, а твоє з чотирьох хлопців просилися у Завгороднього, який стояв над ними, щоб їх пустили назад до школи.

Їх пустили. Та настрій всій школі пригнітили на цілий день.

Завгороднього бачили в коридорах. Він ходив з виглядом переможця.

Наступного дня повторилося те саме: в тенета Групи залізного порядку втрапило четверо. Дві дівчинки і двоє хлопців. Цікаво, що молодших якось не ловили. Можливо, через те, що їх до школи поки що заводили батьки.

А потім попався Денис Черненко.

Хлопець за визначенням не міг потрапити до рук Групи залізного порядку.

Хоча раніше за Денисом і водилися дрібні шкільні грішки, серед яких були як запізнення, так і прогули, з нового навчального року він почав виправлятися. Не тому, що полюбив дисципліну. І не через те, що злякався Завгороднього з компанією. З'явилася інша причина.