Андрій Кокотюха - Колекція гадів

Але все одно Дмитра Дмитровича в школі не те щоб любили, але принаймні поважали. Коли ж секунда в секунду на сцені шкільного актового залу з'явився Анатолій Федорович Громовець, навіть тим, хто бачив його вперше, стало зрозуміло: цього треба не поважати, а слід боятися.

Правда, Білан і Черненко були переконані: ніхто, крім них, не стикався з новим директором раніше. І вже точно ніхто не знав про його прізвисько — Плазун. Одначе хлопці з його появою враз відчули загальний настрій залу. Раптом стало дуже тихо. Хоча нічого особливого не сталося, спеціально до тиші ніхто не закликав, та й зовні новий директор не був аж таким уже страшним. Звичайна, навіть чимось приваблива людина, діловий чоловік, який знає, чого хоче, і вимагатиме, щоб його слухалися і з ним рахувалися.

Та цей ефект Максим з Денисом уже відчували на собі. Було в Анатолії Федоровичі щось від рептилії. Невловиме — але було. Плазунів же боялися навіть билинні богатирі. Князь Олег, наприклад, взагалі помер від зміїного укусу, як каже легенда.

Разом із Плазуном Федоровичем на сцену вийшов майже весь педагогічний колектив, чого при попередньому директорі, здається, не відбувалося. Якщо участь в розмові якогось учителя була необхідною, Шеф просто просив того піднятися на сцену. Педагоги зазвичай сиділи в залі, та й то — не всі. Наприклад, фізкультурник Олексій Валерійович, на прізвисько Чемпіон, приходив на такі збори лише тоді, коли йшлося про проведення якихось чергових спортивних змагань. Решту часу він волів провести в спортзалі, заодно відмазавши від необхідності слухати директорські балачки своїх улюбленців-спортсменів. Тепер же Чемпіон у незвичному для всіх строгому костюмі зайняв своє місце за довгим столом, поставленим углибині сцени.

Лише старий заслужений вчитель, викладач хімії Юхим Юхимович на прізвисько Хімік, ігноруючи аж моторошну урочистість загального зібрання, примостився в другому ряду. Про Хіміка, який свого часу допоміг хлопцям у пошуках Золотого кубка, Максимові розказав при нагоді його тато. Виявляється, Білан-старший в своєму шкільному дитинстві хімію як предмет не любив найбільше. Але колись пояснив синові: може, це тому, що в мене вчителя хорошого не було. А Юхим Юхимович — справді хороший учитель.

Він — місцева велика людина, людина-легенда. Хоча б через те, що всіх учнів уперто називав на «ви», зате до колег, у тому числі до директора, принципово звертався хоч на ім'я та по-батькові, але при цьому — на «ти». Тепер він може собі дозволити демонстративно сидіти там, де хоче, І ще Максима раптом зацікавило: а як Хімік буде звертатися до нового директора? Чи знає старий вчитель про Плазуна і чи не розкусив він його раніше за інших...

Тим часом Анатолій Федорович взяв мікрофон, відкашлявся і заговорив:

— Добрий день. Вітаю всіх вас із початком нового навчального року. Мене звуть Анатолій Федорович, і відсьогодні та, як я сподіваюся, надовго я буду директором вашої школи. Тож дозвольте мені називати її відтепер нашою.

Зсередини залу хтось заплескав у долоні. Мить — і решті, включно з Біланом і Черненком, довелося підтримати ці оплески.

— Дякую, — промовив директор, оплески змовкли. — Раз це наша школа, — він зробив руками жест, яким ніби обнімав усіх присутніх або, швидше, намагався зібрати їх у один оберемок, — то мені дуже хочеться, щоб вона стала найкращою. Спочатку — в районі. Потім — у всьому Києві, чого на світі не буває. Зможемо?

— Змо-о-о-жемо! — прогуркотіло кілька голосів із середини залу — очевидно, та сама група підтримки, котра організувала бурхливі оплески, і цей почин знову вимушено підхопила решта присутніх.

Білан не розумів, що його зараз непокоїть. Дійсно, хіба погано, коли їхня школа, школа, в якій він вчиться, стане найкращою в Києві? Добре хоч масштабами України чи космосу Плазун не мислить, але все ще попереду. Та нічого поганого у таких помислах не було. Навпаки, благі наміри...

— Я радий, що бачу в усіх вас своїх однодумців, — схвально кивнув Анатолій Федорович. — Значить, ми всі готові взяти приціл на нове життя. Воно почнеться вже із завтрашнього дня. З самого початку необхідно зміцнити внутрішню дисципліну. Жодних порушень,; жодних запізнень. Якщо хтось не вивчить належним чином того, що задано додому, то через недбальство одного страждатиме не лише клас, а й педагог, якого підведе порушник. Яким чином ледарство школяра відіб'ється на педагогові, вам не треба знати. Бо керую нашим педагогічним колективом я, і це вже наші внутрішні питання, до яких в жодні часи жоден учень допущений не був. Стосовно цього, думаю, все ясно. Не люблю багато говорити. Коли процес піде, ви все побачите самі.