Андрій Кокотюха - Таємниця козацького скарбу

Пригода на цьому не скінчилася. Цікава бабця з вікна сусіднього будинку бачила спритного хлопчиська, що в кватирку югнув. Викликала міліцію. Приятелі саме доїдали той перекипілий суп, коли до них міліціонери завітали. Хтось упізнав Богдана, згадали про його давні гріхи — і все — поїхало. Видзвонили батьків обох хлопців, ті примчали, наче справді на пожежу, і Данилові довелося кілька разів повторювати свою історію, перш ніж від Боді відчепилися.

Увечері тато з мамою мали з Даньком серйозну розмову про те, з ким йому треба дружити, а з ким дружити не треба. Бо сьогодні цей хлопець спробував у чужу квартиру залазити, а завтра повторить спробу, тільки коли вдома нікого не буде.

А наступного дня до Ланових прийшли гості — родина Майстренків у повному складі. Вони сіли чаювати, і за чаєм домовилися: нехай Богдан з Данилом усе ж таки дружать. Адже розумний Данько добре впливатиме на Бодю.

Ось так подружилися Розум і Сила.

Богдан почав читати деякі книжки з Данилової бібліотеки. Тільки не все йому подобалося. Казок, наприклад, не любив: мовляв, так не буває, що чарівна паличка всі проблеми вирішить. А історії про пригоди визнавав, правда, довго читав, і пальці слинив, гортаючи сторінки, чого Данило терпіти не міг.

Зате в мікрорайоні всі знайомі почали на Данька інакше дивитися. Бо знали репутацію Богдана. І сприймали цього силача не інакше, як особистого Данилового охоронця.

А вони просто подружилися і нерозлучними стали. Тому не дивно, що тепер без Боді Данькові до бабусі на Полтавщину нудно було їхати; Поїхали вдвох. І першого ж дня — стільки пригод.

А тепер пора повернутися на берег річки. Бо Богдан так стиснув руку Данилові — сил нема терпіти.

— Чому це? — перепитав Данило, намагаючись вивільнити руку.

— Ти чого за всіх вирішуєш? Тепер через тебе доведеться самим до нечистої сили лізти!

— А що ми мусили говорити? Що боїмося? — нарешті Данько вивільнив руку і пом’яцкав, де боліло. — Дурню, тепер синець буде!

— Це тільки дівчатка з кісками синців бояться. Хлопця вони прикрашають.

— Ну так себе і прикрась! — почав гарикатися Данько.

— Уже є, — Бодя обережно торкнувся маківки. — Не синець, а гуля вже росте, наче гриб після дощу.

Данило раптом глянув на друга підозріло.

— Слухай, а чого це ти раптом про дівчинку з кісками згадав? Сподобалась? Чи, може, з її страусом помиритися хочеш?

Богдан знітився і навіть почервонів. Таким Данько його ніколи не бачив. Отже, правда: чимось йому те худе дівчисько таки сподобалось. Подумав так і несподівано подумки вилаяв себе. Ніяке не «худе дівчисько»: цікава дівчинка, і кіски їй пасують.

Ой! Данило мотнув головою, проганяючи ганебні думки. З друга сміється, а сам туди ж: папуаску зі страусом побачив і заспокоїтися не може. Навіть перелякався: раптом Бодя помітив його боротьбу з самим собою?

Ні, обійшлося. Той так само думав про своє, не звертав на Данька уваги.

— Ну їх, тих страусів, він знову почухав гулю. — Давай краще про привидів.

— Привидів не буває, — впевнено сказав Данило. — Тут уже можеш мені повірити.

— Бувають, — уперто торочив Богдан. — Я по телевізору бачив.

— Ти, Бодя, не привидів бачив, а те, що тобі показали і про що розказали, — спробував пояснити йому Данило. — Люди вигадують різне і самі вірять у власні вигадки. Ось і тутешня шпана: вигадали собі казочку про будинок із привидами і всіх нею лякають. Поки ніхто не довів, що привидів там нема, різні наївняки думатимуть, що вони там є.

Друзі рушили назад. Деякий час мовчали, потім Богдан запитав:

— Ну, а нам що робити?

— А що — піти завтра вночі туди, посидіти там годинку, нехай всі заспокояться.

— Ти так просто про це говориш! — обурився Бодя. — Я, наприклад, не кожної ночі по будинках із бабаями ходжу. Тому не знаю, як треба поводитись. Може, хреста взяти з собою, розп’яття, як у кіно про вампірів… І перехреститися, коли якась мара на тебе посуне.

— Я тобі ось що скажу: привидів не буває, а ось мара посунути може, — Данило говорив цілком серйозно.

— Це як?

— А побачимо. Сьогодні справді вже пізно, а завтра давай вдень туди гайнемо, все добряче роздивимось, а заодно і план дій виробимо.

— Я так розумію, що в тебе вже щось у голові таке склалося, — припустив Богдан.