Андрій Кокотюха - Таємниця козацького скарбу

Друзі назвалися, потисли новим знайомим руки, і Богдан не втримався — запитав:

— А чому ви себе бандою назвали?

— А як? — щиро здивувався Валера Гоблін Два.

— Не знаю, — розгубився Бодя. — Банда» щ воно звунить якось погано. Он старий твій бандитів ловить, правильно?

— А, — відмахнувся Валера. — Аби ж справді бандитів. Тут у нас тихо, спокійно, нічого не відбувається. Не те, що у вас. Ви ж із Києва?

— З Києва. І це ж класно, що в містечку нічого лихого нема! Радіти треба! — вигукнув Данило.

— Кому як, — зітхнув Юрко Простий, — Тому ми й назвалися бандою.

— І наших справ, до речі, ще не докінчили, рішуче перервав їхню розмову Льонька Гайдамака.

Знову напружилися Данило з Богданом. Щось у словах, а особливо — виразі обличчя місцевого ватажка друзям не сподобалося. Точно щось капосне надумав. Не може ж він їх просто так відпустити.

— Хіба в нас є якісь справи? — обережно запитав Данько.

— Аякже! Увесь берег річки в межах міста — наша територія. Хочете вільно заходити на неї — треба або кожну першу рибину віддавати, або заслужити.

— Це як — заслужити? — зацікавився Богдан.

— Дуже просто. Так кожного з нас у банду приймали, — мовив Юрко Космонавт.

— Досить уже загадок! — вигукнув Богдан. — По ділу кажіть.

— То й говоримо по ділу, — набундючився Гайдамака — Коротше: є в нас тут такий собі будинок. Старий панський маєток, нам у школі розповідали. Він уже років двадцять як нікому не потрібен. Стоїть собі, людей лякає.

— Чим це лякає? — спитав Данько.

Гайдамака промовисто помовчав, а тоді урочисто прорік:

— Бо, за чутками, там привиди живуть.

Сказав — наче якоюсь перемогою похвалився.

І запитально подивився на київських гостей — як, мовляв, це вам?

— Ну, таке можна про будь-який будинок сказати, — посміхнувся Данило. — У мене тато різні старі будівлі відновлює. І про будинок цей я знаю, навіть бачив його. Стоїть там, на околиці, на пагорбі, з видом на річку.

— Бачити його всі бачили. А всередину хто заходив? — не дочекавшись відповіді, Льонька знову підніс пальця вгору. — О! Завдання дуже просте: той, хто пізно вночі витримає годину в цьому будинку, той може вільно ловити рибу на нашій території і того ми всі будемо поважати. Навіть до гурту готові прийняти.

Богдан недовірливо оглянув гурт нових знайомих.

— Ви хочете сказати, що кожен з вас і справді привидів серед ночі лякав?

— А ти не смійся, бугаю! — скривив рота Харитон. — Подивимось, чи будеш ти так само сміятися, коли вночі до того маєтку підеш.

— Хто вам сказав, що я туди піду? — здивувався Богдан. — Ми взагалі до вашої ватаги не збираємося вступати.

— Боїшся? — швидко запитав Князь Олег, і друзі зрозуміли: ось тепер вони нікуди не втечуть і на допомогу ніхто не прийде.

Перезирнулися вони. І, перш ніж Богдан відкрив рота, Данило швидко вигукнув, навіть руку підняв для чогось, мов школяр:

— Згодні! Згодні! Ніхто нічого не боїться!

— Тоді — прямо сьогодні! — сказав Гайдамака.

— А хіба завтра не можна? — втрутився Богдан. — Ми не відмовляємось, просто до завтра треба все обдумати, настроїтися, самі ж розумієте…

— Згода, — легко відповів Льонька. — Тоді завтра знайдете нас тут, і про все домовимось. Умови різні, те, се…

— Нехай так, — погодився Данило. Попрощавшись, компанії розійшлися в різні боки.

Друзі йшли мовчки, і коли річка лишилася далеко за спиною, Богдан зупинився і спитав Данька:

— Ти що, ненормальний? З глузду з’їхав? Запитав — і навіть за руку його так міцно стиснув, аж заболіло.

Мабуть, треба поки що залишити наших героїв на березі річки. Бо пора вже розповісти про дивну дружбу двох хлопчиків — Данила Ланового та Богдана Майстренка.

Були вони однолітки, жили в одному будинку і навіть у сусідніх під’їздах. Просто інтереси їхні були зовсім різні. І на перший, і на другий, і навіть на третій погляд спільного між цими двома хлопцями не можна було знайти. Якби не той випадок у скверику, ці двоє ніколи б не познайомилися.

Данько Лановий з дитинства любив книжки, і вже давно «проковтнув» книжки і про Тома Сойєра з Геком Фінном, і про Холмса з Вотсоном, і про острів скарбів, і про вершника без голови. Словом, не було книжки про пригоди, якої б він не прочитав — включно з казковими пригодами Пітера Пена та Гаррі Поттера.