Андрій Кокотюха - Подвійний капкан (збірник)

Оксана взялася виконувати частину Максимових указівок сама.

Правда, Черненко чесно намагався усунути дівчину від активних дій, та вона вперто наполягла на своєму, і таки виявилася права. З Денисом мама Костика Жабинського, сто пудів, не захотіла б говорити так, як їм треба. Оксана ж змогла її переконати вчинити саме так, як вона просить.

У призначений день і час Денис Черненко стояв у парку, саме там, де їх два дні тому перестріли ті, кого він охрестив демонами. Місце, виявляється, було дуже зручним – у цій частині парку густо розрослися кущі й дерева, і воно віддалено нагадувало ділянку справжнього лісу. Чекати довго не довелося – трійця вимагателів прийшла, як і обіцяла: напередодні Ромео подзвонив Денисові додому, нагадавши про борг і заодно давши зрозуміти, що від них не сховаєшся. Хоча дізнатися номер телефону, знаючи адресу, може через довідкову службу навіть молодший школяр.

– Здоров, людина-кажан, – Боб простягнув Денисові руку долонею догори.

Той подумав… і ляснув по ній своєю долонею. Але коли так само зробив Ромео, Черненко демонстративно заховав руки в кишені джинсів.

– Ич, який, – скривився Ромео. – Давай, давай, бурій… Ведмежа буре, блін…

– Як я розумію, ти приніс, – почав Боб.

– Що приніс? – занадто голосно поцікавився Денис.

– Як – що? Двісті зелених.

– Чому я мусив тобі їх принести? – Черненко говорив так само голосно, на що Боб і його компанія не звертали уваги.

– З дуба впав? – здивовано запитав ватажок. – Бо ти нам їх винен, придурку!

– А чого це я вам їх винен?

– Бо нам винен Костик Жаба! – Ромео помітно втрачав терпець. – Для чого ти все це завів?

– Жаба – це Жабинський? – уточнив Денис. – Чому ж він винен, а я – віддавай?

– Бо він сказав нам, що ніс нам борг, а ти забрав у нього бабки, козел! Він дурня вмикає, Боб! – ревнув Ромео. – Так я його зараз так вимкну…

– Ану, стояти! – почулося раптом з-за кущів.

І перед очима трійці вимагателів з-за дерева, просто крізь кущі, тремтячи від праведного гніву, виступила розлюченою фурією Жабинська. Оксана умовила її прийти раніше, стати там, у сховку, і послухати, про що Денис говоритиме з трьома старшими хлопцями. Жінка зробила висновок: дитячий садок, та після наполегливих умовлянь Оксани погодилася.

Про що зараз явно не шкодувала.

– Хто вам винен двісті доларів? – суворо запитала жінка.

– А ви, тьотю…

– Це мама вашого боржника, недоумки, – пояснив Черненко, переможно посміхаючись. – Бачте, може, він вам щось і винен. Навіть швидше за все, що так. Ось тільки випала нагода ніби й віддати, а з іншого боку – не віддати.

– Проста математика, – втрутилася Оксана, повторюючи слова Максима Білана. – Ваш син, пані Жабинська, заборгував ось цим хлопцям солідну суму. Що це за борг – в карти програв чи щось інше, ще якісь типу дорослі розваги, – ви вже з ним удома самі в цьому якось розберіться. Той, кого кличуть Бобом, досить добре відомий нашому дільничному інспектору. А інспектор знайомий з одним офіцером міліції. Який, в свою чергу, приятелює з батьком одного нашого друга. Котрий тепер у Одесі й завтра буде тут. Два дзвінки – і особа встановлена. Тим більше, що прізвисько Бориса Гуменного, як нам сказали, справді відоме органам.

Ніхто з трійці не поспішав розходитися. Три пари очей здивовано і водночас заворожено дивилися на тринадцятирічну дівчину. Коли в розмову знову вступив Денис, він звертався до Жабинської.

– Задачка елементарна. Ось ці кредитори в той же день, коли ваш Костик вигріб від мене, перестріли його і поговорили ще жорсткіше – підбили око. І тоді Костик вирішує помститися мені. Розв’язавши при цьому свої проблеми та ще й розбагатівши. Він приходить додому і бере зі сховку гроші. Вам, батькам, скаржиться на мене – і ви маєте повне право вимагати від мене повернення вкрадених доларів. Бобові він так само скаржиться на мене, і тепер я – ще й їхній боржник. А хлопці вони серйозні. Отже, я – між двох вогнів і мушу віддати вже не двісті, а чотириста доларів. Тоді як ваш Костик приховав цю суму для своїх потреб. В тому, що я не все тут придумав, ви щойно мали змогу переконатися. Та, власне, не я і придумав, – Черненко посміхнувся. – Просто скористався розумною порадою недурного пацана.

Запала тиша. Жовте листя повільно злітало з дерев.

– Ми вільні? – запитала Оксана в Жабинської.

Жінка кивнула, не зводячи очей з Боба.

– До нас питання чи претензії є? – поцікавився Денис у вимагателів.