Андрій Кокотюха - Подвійний капкан (збірник)

Катя витягнула з кишені курточки завбачливо прихоплений ліхтарик, натягнула на голову каптур від куртки, і тільки тепер Максим зрозумів правильність вибору нею одягу. Лізти під землю, коли в тебе на голові лише бейсболка, було верхом легковажності. Але нічого не поробиш: іншого головного убору в нього все одно не було.

Спустившись униз, дівчина посвітила на оббиті іржавим залізом підвальні двері, провела рукою по ручці, потягнула її на себе. В якийсь момент Білан захотів, щоб двері виявилися зачиненими. Та вони зі скрипом піддалися і прочинилися, відкривши шлях у темну та вогку порожнечу.

– Відчинено, – тихо промовив він.

– Ага, – погодилася Катя. – Це, між іншим, унікальний випадок. Зазвичай такі двері зачиняють на міцні замки. А на цей підвал я випадково натрапила. По телевізору журналісти репортаж робили, адресу назвали. Я сюди, а тут бардак: чи тутешній ЖЕК недоглянув, чи ще якесь недопрацювання… Словом, як бачиш, нема тут замка. Гайда?

– Гайда, – рішуче промовив Білан і міцніше натягнув бейсболку на голову.

Освітлюючи шлях променем ліхтарика, Катя пішла вперед. Максим рушив за нею, час від часу позираючи на прямокутник прочинених дверей, який ще був освітленим і показував дорогу назад. Це було те саме кволе світло в кінці тунелю, яке давало їм усі шанси на благополучне повернення. Та ось вони уперлися в стіну. Далі підземний хід завертав праворуч.

– Боїшся? – почув Максим із темряви глузливий голос.

– Не стій, давай вперед! – грубувато відповів він.

Дівчина завернула і рушила далі.

Просунувшись за нею, Максим озирнувся.

Тепер позаду світла не було. «Загалом, – подумав він, – ми ще не так далеко зайшли. Та й особливих лабіринтів тут нема.» Нічого, скоро цьому дівчиську, яка грається в таку собі Лару Крофт, [8]  Лара Крофт – персонаж комп’ютерної гри, а згодом – кількох однойменних пригодницьких фільмів, яку називають «Індіаною Джонсом у спідниці». За сюжетом, досліджує давні поховання в пошуках цікавих археологічних знахідок, за що отримала прізвисько «розкрадачка гробниць». У кіно Лару Крофт зіграла американська актриса Анджеліна Джолі. набридне лазити під землею. Вона отримає задоволення від того, що показала київському задаваці, яка вона крута, вони вилізуть на поверхню і, може бути, підуть гуляти містом».

Загалом Максим Білан вирішив, що Катя Котовська в принципі не така вже й погана дівчина. Просто є в неї певні комплекси, які цілком можна зрозуміти й вибачити.

Не дуже широкий, хоча й не надто вузький підземний коридор знову завернув. Цього разу – ліворуч. Максим і далі не боявся заблукати – поки що хід був один і не надто петляв. Та коли вони пройшли ще метрів з п’ятдесят, по ходу лиш перегукуючись, підземелля несподівано роздвоїлося. Зупинившись на роздоріжжі і посвітивши по черзі в кожний коридор, Катя озирнулася на Білана.

– Ризикнеш далі йти?

– Тоді треба шлях якось запам’ятати, – зауважив він.

– Нічого особливого. Знаєш, – після паузи промовила дівчина. – Я думаю, ми не будемо сьогодні лізти прямо туди, в самі катакомби. Ти вже на слово мені повіриш тепер, що вони виведуть просто до моря. Повіриш?

– Повірю, – охоче погодився Максим.

– Я давно хотіла сюди пройти…

– Ти вже казала. Одна боялася, – вирвалося в Білана.

Він негайно пошкодував, що це сказав. Та було вже пізно: Катерина різко змінила голос, навіть тупнула в темряві ногою.

– Я боялася? Я? – промінь ліхтарика враз засліпив йому очі. – Без сопливих тут слизько, ясно тобі? Побачимо зараз, хто тут кого боїться!

– Чекай, я не… – почав був Максим, але дівчина вже рвучко розвернулася і зникла в лівому коридорі.

Нічого не лишалося, як швиденько бігти слідом. У цьому місці прохід трохи звужувався і наче нижчою стала стеля. Принаймні якщо раніше підлітки йшли, тримаючись прямо, то тепер Максимові доводилося пригинати голову. Світло Катиного ліхтарика миготіло за кілька кроків попереду, і Білан наддав ходи, аби наздогнати ображену в кращих почуттях приятельку.

Раптом світло зникло, і за мить Максим уже опинився біля чергової галереї, яка вела ліворуч. Крикнувши: «Стій, чорт забирай!», Білан завернув туди і побіг. Він відчував якийсь рух попереду, навіть бачив світло. Та враз сталося таке, від чого хлопець вкляк на місці, а волосся під бейсболкою, здається, піднялося дибки.

Попереду почувся крик, навіть не крик – голосний розпачливий вереск жаху. Сумнівів не було: кричала дівчина.