Ґжеґож Касдепке: Детектив Ниточка

Детектив Ниточка - це персонаж симпатичний, але водночас дивакуватий. Ось хоча б таке: він вирішив боротися зі злочинцями за допомогою... уявіть собі... кактуса! Кактус та інтелект - ось яка зброя нашого героя. І зброя, треба додати, надзвичайно ефективна.

Книжка, яку ти, Дорогий Читачу, зараз розгорнув, незвичайна - адже ти будеш мати змогу разом з детективом Ниточкою шукати відповіді на всі загадки, що тут описані. Чи розгадав ти їх правильно, зможеш дізнатися, зазирнувши в кінець книжки. Але не засмучуйся, якщо твої здогадки відрізнятимуться від відповідей - детектив Ниточка теж не відразу став детективом. А якщо збігатимуться - вітаю! Хто знає, можливо, саме ти допоможеш колись детективу Ниточці розплутати одну з таємниць?

Захоплюючих тобі пригод!

Автор

Детективне агентство «Рожеві Окуляри» зовсім маленьке. Поміщається в ньому тільки кактус, який стоїть на підвіконні (іншої зброї детектив Ниточка не має), мініатюрний столик з намальованою поверх шахівницею, два складані стільці для рибалки, електричний чайник (який, напевно, зіпсувався, адже ось уже два тижні детективу ніяк не вдається закип’ятити в ньому воду) і сам Ниточка - власник і працівник агентства «Рожеві Окуляри». А більше сюди нічого не може втиснутися, навіть відвідувач - хіба що всередині якраз не буде детектива Ниточки (питання тільки, навіщо тоді мав би хтось приходити? ). Проте, на думку детектива, це зовсім не проблема. До нього і так майже ніколи ніхто не звертається. Часто він сам натрапляє на загадки, які настільки цікаві, що залишити їх без уваги просто неможливо.

Хоча... іноді все ж хтось стукає у рожеві двері агентства. Найчастіше - це діти (лише вони сприймають детектива Ниточку серйозно). Так було і цього разу.

- Добрий день... - пробелькотіла маленька заплакана дівчинка. - Мене...

- Тебе звати Оксанка, - перебив її детектив Ниточка, - живеш на два поверхи нижче... (Агентство «Рожеві Окуляри» розташоване на горищі дуже старого будинку, де всі одне одного добре знають).

- Так... - сказала Оксанка, -... І в мене пропали шкарпетки з дельфінами...

Тільки тепер детектив помітив, що дівчинка в капцях на босу ногу.

- Як це? - здивувався Ниточка. - А вони були в тебе на ногах, коли пропали?

- Ні... - Оксанка шморгнула носом. - Саме хотіла їх одягнути і виявилось, що... зникли!

Детектив Ниточка зрозумів: якщо він негайно щось не вигадає, Оксанка своїми слізьми заллє весь будинок. Отже, він втягнув живіт і запросив Оксанку всередину - діти тут ще якось поміщались.

- Це були шкарпетки від бабці Дани... - Оксанка ледве стримувала сльози. - 3 дельфінами... Мої улюблені... Вчора я їх носила, і позавчора я їх носила, і позапозавчора я їх носила... І сьогодні теж хотіла, але... пропали! - цього разу Оксанка розплакалась не на жарт.

- Знаю! - детектив Ниточка раптом підстрибнув. -Ходімо!

Як виявилось, їм не довелося далеко іти. На цьому ж горищі, зовсім поруч з агентством «Рожеві Окуляри», був маленький коридорчик з двома дверима: одні приваблювали табличкою «Туалет», а за іншими знаходилася «Сушарка», куди й подався детектив. Тут, поміж білих простирадл, посеред рукавів і шарфів висіли...

- Мої шкарпетки з дельфінами! - вигукнула щаслива Оксанка.

- От бачиш... - посміхнувся Ниточка. - До цього, мабуть, причетна твоя мама...

І знаєте, що найцікавіше?

Він мав рацію.

А ти вже здогадався, чому детективу Ниточці спало на думку шукати шкарпетки з дельфінами саме там?