Інід Блайтон - П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

– Квентіне, як це? Адже ми не знаємо ні його самого, ні його сім’ї! – зауважила тітка Фенні.

– Його син вчиться в одній школі з Діком і Джуліаном, а Ленуара я знаю як людину непересічну і тямущу. – Дядько Квентін мовив це таким тоном, ніби самі ці риси вичерпували всі проблеми. – Зараз йому потелефоную. Який у нього номер?

Тітка Фенні почувалася безпорадною перед раптовою рішучістю чоловіка все вирішувати самому. Йому було ніяково через те, що причиною лиха стала його забудькуватість. Наразі він хотів довести, що здатний всьому дати раду, якщо береться до роботи. Почувши, що він набирає номер, тітка Фенні насупилася. Як можна виряджати дітей казна-куди?

Дядько Квентін поклав слухавку й вийшов до дружини з урочистим виглядом, дуже задоволений собою.

– Усе залагоджено, – сказав він. – Ленуар радий, страшенно радий! Каже, йому і його дружині подобається, коли в будинку діти, а його власні діти будуть у захваті від такого товариства. Зараз знайдемо машину, і діти можуть негайно рушати.

– Але, Квентіне, ми не можемо ось так вирядити їх до незнайомих людей! Дітям це не сподобається! Не здивуюся, якщо Джорджа відмовиться їхати, – заявила його дружина.

– О, я ж забув. Їй не можна взяти із собою Тіммі, – повідомив дядько Квентін. – Здається, Ленуар не любить собак.

– Ти ж чудово розумієш, що Джорджа у такому разі не поїде! – сказала тітка Фенні. – Це нерозумно, Квентіне. Джорджа нікуди не їздить без Тіммі.

– Цього разу їй, однак, доведеться, – рішуче відрубав дядько Квентін, ладний не допустити, щоб Джорджа зруйнувала його чудові плани. – А ось і діти. Я поцікавлюсь їхньою думкою і послухаю, що вони скажуть!

Він покликав дітей до кабінету. Вони зайшли, впевнені, що зараз почують погані новини: либонь, усіх повертають до своїх шкіл!

– Пам’ятаєте того хлопця, про якого я казав учора ввечері? – розпочав дядько Квентін. – П’єр Ленуар. Ви ще його називали якимось дурним прізвиськом.

– Смоляний! – хором відповіли Дік і Джуліан.

– Атож, Смоляний. Так от, його батько дуже люб’язно запрошує вас усіх приїхати і погостювати у їхній Вершині контрабандистів, – сказав дядько Квентін.

Діти були вражені.

– Вершина контрабандистів! – уяву Діка полонила ця дивна назва. – Що означає «Вершина контрабандистів»?

– Так називається їхній будинок, – пояснив дядько Квентін. – Він дуже старий, збудований на вершині незвичайного пагорба, оточеного болотами, які залишилися від стародавнього моря. Пагорб був тоді островом, а зараз височіє як гора серед боліт. За давніх часів там процвітала контрабанда. Наскільки я чув, це незвичайна місцина.

Усе це захопило дітей. До того ж Джуліанові й Діку завжди подобався Смоляний Ленуар. Він хлопець моторний і веселун. Це супер, і вони чудово бавитимуть час.

– Ну що, хочете туди поїхати? Чи радше повернетесь до школи до кінця канікул? – нетерпляче поцікавився дядько Квентін.

– О ні, тільки не до школи! – хором відповіли всі.

– Мені страшенно хотілося б поїхати до Вершини контрабандистів, – сказав Дік. – Звучить достоту приголомшливо. І мені завжди подобався друзяка Смоляний, особливо відколи він підпиляв одну ніжку стільця нашого класного керівника. Щойно пан Томс сів, вона уломилася!

– Гм. Не розумію, як подібні витівки можуть викликати симпатію до кого б то не було, – зауважив дядько Квентін, починаючи злегка сумніватися, чи варто відпускати дітей на запрошення пана Ленуара. – Може, до школи все-таки краще?

– Ой ні, ні! – закричали діти. – Їдьмо до Вершини контрабандистів! Ну будь ласочка!

– Гаразд, – відповів дядько Квентін, задоволений тим, що вони охоче пристали на його план. – Правду кажучи, я вже домовився. Потелефонував панові Ленуару кілька хвилин тому. І він поставився до всього з розумінням.

– Можна мені взяти з собою Тіммі? – раптом спитала Джорджа.

– Ні, – відповів батько. – Боюся, що ні. Пан Ленуар не любить собак.

– Тоді він мені не подобається, – похнюпилася Джорджа. – Без Тіммі я нікуди не поїду.

– Тоді ти повернешся до школи, – різко відповів батько. – І припини супитися, Джорджо. Ти знаєш, що мені це не подобається.

Але Джорджа не послухалася. Вона відвернулася. Інші з прикрістю дивилися на неї. Невже вона зараз затнеться і все зіпсує? Невже змарнується така чудова нагода? Звичайно, без Тіммі буде не так весело. Але ж не можна всім повертатися до школи лише тому, що Джорджа нікуди не хоче їхати без собаки.

Діти зайшли до вітальні. Енн взяла Джорджу підруч, але та відкинула її руку.