Владлен Суслов - Останній рейс

Сахно закінчив вивчення документів, відклав їх убік і написав розписку, що ним вилучені накладні від № 110/12 до 125/12 включно.

Язик у Тетері наче задерев'янів і, збліднувши, він спитав якимсь утробним, не своїм голосом:

— Ви забираєте їх? Навіщо?

— Ви ж не перший рік працюєте і добре знаєте, як провадяться ревізії. — І він вийшов.

Немов ужалений, Тетеря заметався по складу. «Сахно все розкопав!» Він кинувся порадитись до Поніманського, але того послали у відрядження. Засунувши під язик таблетку валідолу, тримаючись за серце, Тетеря почвалав в цех розкрою. Проте і там йому не пощастило. Шкарбун захворів і не вийшов на роботу. Їхати до Шкарбуна додому не було часу: жив він у дачному селищі Ясне за двадцять кілометрів від міста. Адреси ж Чернушкіна він не знав. Лишався один Макогон.

Збрехавши, що нездужає, Тетеря відпросився з роботи. І знову його підстерігала невдача. Макогон поїхав у черговий рейс в Баку. Доводилось покладатися тільки на самого себе. Що робити? Дочекатись, поки Сахно йтиме з фабрики, напасти, відібрати накладні? Але Тетеря знав себе, знав, що в нього не вистачить духу, сміливості… Пустити сльозу, розплакатись перед Сахном, впасти навколішки, пообіцяти тисячу, три тисячі карбованців, віддати все, все, що в нього є…

Віддати все, що він, ризикуючи своєю шкурою, накопичив?! Ні! Нізащо! Сяде на перший-ліпший поїзд і якнайдалі, світ за очі. Грошей на два-три роки з лихвою вистачить… А будинок? З собою не забереш… Ні, все-таки краще хабар… Аби тільки згодився, і тоді не треба переховуватись, кидати будинок… Небезпечно… А раптом заявить?.. Якщо дати якнайбільше — згодиться… Од грошей лише дурні відмовляються. Але скільки? Хоч би не прогадати… Сто? Замало… Тисячу? Жирно буде… Вистачить і п'ятсот. Дам п'ятсот, а Шкарбунові і Поніманському скажу — тисячу. Мовляв, усі витрати на трьох. Хай потрусять гаманцями. Нічого їх жаліти. Ні, погано ділиться… Скажу, що дав тисячу двісті. Тоді з кожного по чотири сотні… Значить, баришу в мене буде триста… Але як же сунути хабара?.. Послати Катю? Гм, справді! Так і зроблю…»

Взявши в ощадкасі п'ятсот карбованців, Тетеря помчав додому. Про свої неприємності він розповів дружині. Її кругле обличчя почервоніло, вона нервово почала перебирати коралове намисто товстими пальцями. В маленьких очицях застиг жах.

— Петрусику, що ж буде?

Тетеря пояснив їй свій план, і вона безмовно згодилась. Тетеря витягнув з бокової кишені хрусткі новенькі купюри, і тут її серце не витримало, з очей бризнули сльози.

— Перестань! Чого рюмсаєш, дурепо! Грошей тобі шкода, а мене ні?! Хай в тюрму запроторять?

— Петрусику, рідний ти мій! Та хіба ж я проти? Гроші дуже… великі… Жаль… Може, йому, сукиному сину… половини вистачить?

— Мені, думаєш, не жаль? Неси! Так треба! — цикнув Тетеря.

Ковтаючи сльози і боязко поглядаючи на чоловіка, Катерина швидко зібралась.

— Зажди, не поспішай! — зупинив Тетеря. — Гроші куди сховала?! Знаю тебе, роззяву…

— В сумку.

— Гляди мені! Загубиш, можеш додому не повертатись… А вулицю запам'ятала? Ще, чого доброго, переплутаєш і віддаси, кому не треба.

— Не терзай себе даремно. Все зроблю як слід. Ти краще ляж, а то, диви, як замучився: один ніс лишився.

— Баки не забивай! Кажи адресу!

— Червонозоряна, сорок вісім… Сахно Валентин Филимонович.

… Тетеря сновигав як неприкаяний. Все його дратувало. Ні з того ні з сього злісно копнув ногою Пірата, що хотів було в нападі собачої відданості лизнути руку хазяїнові. Пішов у дім, ліг на тахту. Але зробилося душно, і він почалапав розчинити вікно. Взявся за раму й скрикнув від болю: в руку, мов голки, вп'ялися колючки кактуса.

— Понаставляла різної погані! — спалахнув Тетеря. — Прибутків ніяких! Ходи, поливай та на горщики гроші витрачай. — І з люттю, ніби кактуси були в чомусь винні, почав шпурляти їх за вікно.

Знесилений, ницьма кинувся на тахту і так пролежав, поки не прийшла дружина.

— Ху-у… Ну й зморилась… — відхекувалась вона. — Задуха… Зробила, як ти казав.

— Ну, хвалити бога, — повеселішав Тетеря. — Завтра візьму накладні, і все тишком-нишком… Як він? Нічого не сказав?

Катерина Трифонівна зам'ялася.

— Та так… Узяв, подивився… Потім каже, можете йти.

— Питав, хто ти така і від кого?

— Ні.

— Треба було сказати, що я, мовляв, дружина Тетері.

— То ти ж мені…

— Я тобі! Сама повинна метикувати!

… У вівторок Тетеря прийшов на фабрику задовго до початку роботи. Він сподівався зустріти Сахна і сказати, що гроші передані від нього. Дочекатися Сахна йому не пощастило. Його покликали видати підкладкову тканину, волос і бортовку.