Владлен Суслов - Останній рейс

Гострий біль обпік обличчя Олійника, кров залила очі. Він щосили рвонув дверцята, їх заклинило. Насилу протиснувшись через розбите переднє вікно, Олійник виліз з машини І стрімголов кинувся в підворіття слідом за злочинцем. На ходу обтер кров хусточкою, і, важко дихаючи, оглянувся… Чистяков зник.

Чернушкін застав Бабченка в підсобному приміщенні. Той приймав прогумовані плащі. Сів осторонь на запобігливо підсунутий Бабченком стілець.

Вчора увечері Макогон приніс перекуплені в Баку у «фарцовників» сто сорок доларів, десять золотих п'ятірок і три імперіали царського карбування. Між ними розгорівся справжній торг, якому позаздрили б завзяті базарні перекупки. Справа дійшла до взаємних докорів, образ, лайок… Макогон хапав свій вигорілий солом'яний капелюх, викрикуючи, що його ноги більше не буде в цьому домі, але в останню хвилину повертався і спускав карбованець-другий. Знову розгорявся запеклий торг. Кінець кінцем обидва домовилися про ціну. Слинячи пальці, Макогон тричі перелічив гроші і лише тоді витягнув загорнуті в брудну носову хусточку золоті монети й долари.

Коли справу було закінчено, Чернушкін сказав, що в Півня є сім ратинових пальт, і запропонував відвезти їх в Баку. Макогон розвів руками — людину, через яку він збував пальта, арештували… Саме це і привело Чернушкіна до Бабченка.

Прийнявши товар, Бабченко підійшов до гостя.

— Даруйте вже, — оскирився він повним ротом золотих зубів. — Примусив чекати. Нічого не зробиш — служба… З якої нагоди мали ласку завітати до нас, Сергію Олександровичу?

Але той не відразу виклав мету свого приїзду. Спочатку поцікавився, як іде торгівля, чи не було перевірок, що нового, і лиш тоді перейшов до справи. Усмішка зникла з обличчя Бабченка. Він почав відмагатися: магазин маленький, пальта з ратину літньої пори — товар не ходовий, не по сезону… Коли вже на те пішло, він, з глибокої поваги до Сергія Олександровича, рискне, але може взяти не більше як три пальта.

Чернушкін холодно відмовився. Це його не влаштовувало. Останнім часом Півень настійливо вимагав розплатитися за пошиття. Чернушкін викручувався, всіляко зволікаючи остаточний розрахунок… Нічого не лишалося робити, як пообіцяти Бабченкові підвищити процент за продаж пальт. Перед такою привабливою пропозицією Бабченко не зміг встояти. Домовившись, Чернушкін попрощався і вийшов, але «Победи» не було. Він не дуже здивувався, бо знав слабке місце Чистякова — заробляти на випадкових пасажирах. Треба було чекати. Проміння сонця, що стояло в зеніті, обпікало, і він сховався в затінку. Хвилини минали за хвилинами, а «Победа» не поверталась. Чернушкіна це вкрай роздратувало. З ласки цього нехлюя він стовбичить тут уже цілих півгодини. Ще рівно п'ять хвилин і ні секунди більше. Але минуло десять і п'ятнадцять хвилин, та Чистяков не повертався. Обурюючись все більше, Чернушкін почав пригадувати, скільки вже разів Чистяков підводив. То зап'є, а машина потрібна до зарізу. Або запізниться на годину, па дві, а тут — чемодани, набиті ратином, нерви натягнені, наче тетива, кожний перехожий здається переодягненим працівником міліції. Коли й приїде вчасно, то обов'язково щось скоїться… То на півдорозі бензину не вистачить, то мотор відмовить, то скат спустить, то акумулятор сяде… Має рацію Макогон — треба здихатися цього гультіпаки, з ним і в тюрму не важко потрапити… З цими думками Чернушкін і рушив додому.

… На сходах, притулившись до стіни, стояв похнюплений Тетеря. Тяжке почуття чогось зловісного закралося в душу Чернушкіна.

Жалюгідно усміхнувшись, Тетеря розтулив було рота, але Чернушкін зупинив його. Сходи — не місце для серйозних розмов. Він провів гостя в кімнату, все умеблювання якої складалося з столу, двох стільців і розкладушки.

— А я ж думав, ви живете, як мільйонер…

— Звідки ти знаєш, як вони живуть?

— Американські кінокартини бачив…

— На меблі і на килими грошей не витрачаю. Ні до чого. І тобі не раджу. Врахуй: золото — найвірніше діло, завжди ціну має… Ну, викладай, що там у тебе.

Сяк-так, з п'ятого на десяте, Тетеря розповів про ревізію, про хабара, про Сахна…

Чернушкін не перебивав, хоча всередині в нього все клекотіло. Необачність і глупота цієї нікчеми поставили під загрозу його задуми, коли до здійснення їх лишилося зовсім небагато… Якраз сьогодні вранці він підрахував свої капітали і до п'ятизначного стовпчика цифр із задоволенням додав монети, куплені у Макогона. Виходило мало не вісімдесят сім тисяч карбованців. До заповітних ста тисяч зовсім близько… А тоді — аби тільки пощастило перейти державний кордон… А де жити, для нього не так важливо. В Афінах чи Салоніках, в Римі чи Генуї, — в Парижі чи Ніцці, в Лондоні чи Ліверпулі, в Лос-Анжелосі чи Детройті… Зрештою, можна оселитись і в загубленій серед Піренейських гір карликовій Андоррі. Важливо, що там, за кордоном, можна відкрити свою крамничку, ресторанчик, правдами і неправдами розбагатіти і стати мільйонером.