Владлен Суслов - Останній рейс

— Пішла. Відразу ж пішла.

— Розумієте, що ви наробили?! — схопився за голову Сахно.

— Що я такого страшного наробила? — образилась Надія Миколаївна.

— Та ви розумієте!.. — почав Сахно, але, побачивши сина, скомандував: — Вийди! Тобі тут нічого робить.

Віті цього тільки й треба було.

В цю ніч Валентин Филимонович майже не заплющував очей. Ледве почало світати, він устав і навшпиньки вийшов на вулицю. Ранок дихнув на нього приємною прохолодою. Сходило сонце, щебетали пташки, двірники, орудуючи шлангами, поливали ще огорнуті сном вулиці. Кожний звук цього прозорого ранку було виразно чути. Сахну здавалося, що його закаблуки неприродно лунко вистукують об тротуар, і він мимоволі почав обережніше ставити ногу, наче й справді міг розбудити місто.

З тієї пам'ятної хвилини, коли він розпечатав листа, тривожні думки не давали йому спокою. Непомітно для самого себе. він опинився біля управління міліції. Вздовж сірого будинку розмірено крокував міліціонер. Біля під'їзду застигла зелена «Волга». Супроводжуваний уважним поглядом постового, Валентин Филимонович вже піднявся гранітними сходами, але біля дверей повернув назад. Була всього шоста година ранку. І Сахно попрямував у сквер напроти управління міліції.

Не вперше він проводив ревізію. Частенько доводилось просиджувати дні й ночі за стосами документів. Часом за стовпчиками багатозначних цифр приховувалися шахрайські махінації. Махінації, які завдавали державі збитків в тисячі, десятки тисяч карбованців. Інколи шахраї за саме тільки мовчання пропонували і гроші, і цінні подарунки. Траплялося, що йому погрожували, посилали анонімні листи, повні лайок і нахвалянь. Всяке бувало. Але в такому безглуздому становищі він опинився вперше.

Стрілки годинника перейшли за восьму. Сахно подзвонив з автомата на фабрику «Спартак», щоб ревізори на нього не чекали і бралися до роботи, й повернувся в сквер. Тепер великі засклені двері управління міліції майже не зачинялись. Сахно не відводив очей од під'їзду, боячись пропустити Лугового. Але ось уже і дев'ята година, а підполковника все немає й немає.

«Певно, я його проґавив, коли ходив дзвонити», — занепокоївся Сахно і поспішив в управління.

Лугового він застав у кабінеті. Сахно був настільки зайнятий своїми думками, що не звернув уваги ні на вкриті щетиною широкі вилиці Андрія Остаповича, ні на запалі щоки. Цієї ночі Луговому знову не довелося відпочити. Управління міліції провадило операцію по ліквідації зграї валютчиків,

Побачивши Сахна, Андрій Остапович співчутливо спитав:

— Бачу, ваші відвідини не випадкові. Викладайте, що вас турбує.

Сахно мовчки простягнув аркуш паперу, до якого канцелярською скріпкою було приколено десять зелених п'ятдесятикарбованцевих купюр. Записка складалася всього з кількох слів.

«Спасибі за мовчання. П'ятсот — аванс. Решту, коли закінчиться ревізія. Скривджені не будете».

— Які негідники! Хабара накинули. Спільником зробили. «Спасибі за мовчання…» Ще й дякують, мерзотники! Ніби я покриваю їхні махінації!

— Заспокойтесь, не переживайте. Це ж провокація. Краще розкажіть про наслідки ревізії. Ви вчора мене питали?

— Так, так…. — підтвердив Сахно. Він усе ще не міг заспокоїтись. — Я хотів вас бачити. В фінансових документах на складі сировини є виправлення. Боюсь — підробка. — Сахно розгорнув папку. — От подивіться.

Андрій Остапович розглянув накладні через лупу.

— Ви маєте рацію… Хоча б ця. Іншою рукою дописано одиницю. А тут схже на те, що нуль переправили на вісімку. Але це досконально встановить експертиза. Хто був присутній, коли ви вилучали документи?

— Завскладом сировини Тетеря.

— Як він реагував?

— Як реагував? Спитав, навіщо я беру накладні. Я відповів, що хочу проглянути, звірити… Щось подібне до цього… Зараз точно не пам'ятаю.

— Як же вам передали хабара?

— Вчора ввечері якась жінка підійшла до нашого будинку і подала конверт матері моєї дружини. А в ньому записка і гроші.

— Ви бачили цю жінку?

— Ні. Я вибіг за хвіртку, а її і слід прохолов.

Луговий зіставив факти: щойно на фабриці «Спартак» почалась ревізія, відразу ж надійшов анонімний лист на Збаращенка. І тільки-но Сахно натрапив на зловживання, як одержав хабара. Це зайвий раз переконувало, що шахраї знаходяться в стінах фабрики і лише там їх треба шукати. Враховуючи, що інші ревізори нічого істотного не виявили, сам по собі напрошувався логічний висновок: Тетеря — ініціатор хабара. Андрій Остапович вирішив негайно затримати Тетерю. Він викликав майора Кульбича.