Роберт Артур - Таємниця «Вогняного Ока»

Басовитий виявився низеньким і товстим, а Грубий — високим та широкоплечим. Обидва носили окуляри в масивній оправі та фальшиві чорні вуса, такі, як у Чорновусого. Судячи з усього, вони всі належали до однієї зграї.

Басовитий потягнув Юпітера до крісла й штовхнув, аби той сів.

— За будинком є мотузка, на якій сушили білизну, — мовив до поплічника, — то принеси її сюди.

Через кухонні двері той вийшов на подвір'я. Басовитий зі знанням справи обшукав Юпітера і знайшов його улюбленого ножика.

— Який гарний ножик, — сказав він, — якраз знадобиться, щоб відрізати вухо — одне чи двоє… якщо буде потрібно.

Юпітер мовчав. Басовитий, очевидно, не був звичайним бандитом, відчувалось, що має якусь освіту. Грубий нагадував кишенькового злодія, але верховодив у них Басовитий.

До кухні зайшов низенький дуже схвильований літній чоловік, сивий і в окулярах з позолоченою оправою. Це міг бути тільки Джексон.

— Не робіть йому боляче, — нервово мовив він, — ви побіцяли мені, що не буде жодного насильства.

— Не лізьте, куди вас не просять. Насильства, звісно, не буде, якщо Товстунчик не відмовиться відповісти на мої запитання. Ідіть геть!

Старий вийшов, зате повернувся Грубий зі жмутом мотузки, і вони удвох заходилися прив'язувати Першого Агента до крісла. Руки вони прив'язали до билець, ноги — до передніх ніжок, а тулуб — до спинки. Коли завершили, Юпітер і поворухнутись не міг.

— Тепер, хлопче, — сказав Басовитий, — можна й погомоніти. Де рубін?

— Я не знаю, — відповів Юпітер, — ми теж його шукаємо.

— Він не хоче казати! — гаркнув Грубий. Бандит узяв з підвіконня Юпітерів ніж і відкрив лезо. Воно гостро зблиснуло.

— Дозволь, Джо, я полоскочу його цією іграшкою. Це змусить його заговорити.

— Постривай, командую тут я, — вгамував його поплічник. — Думаю, він справді не знає. Але можу побитися об заклад, що він має в голові якийсь план. Добре, Товстунчику, скажи мені, як ти гадаєш, чому в бюсті Августа був фальшивий камінь?

— Напевне не знаю, — відповів Юпітер. Він вирішив, що на це запитання можна й відповісти. Він не знав, де справжній рубін, точніше, де бюст Октавіана, в якому він захований. А якщо йому вдасться переконати цих двох, що він не знає, де камінь, то вони, можливо, відпустять його.

— Я думаю, що містер Август заховав у бюст Августа фальшивий рубін для того, щоб збити з дороги того, хто його шукатиме, — продовжував хлопець. — Містер Август хотів, щоб той, хто знайде камінь, подумав, що він справжній, для цього й натякнув у листі на цей бюст.

— Якщо так, то де тоді він заховав справжній рубін? — запитав Басовитий, якого, виявилось, звали Джо.

— В інший бюст, — відповів Юпітер, — про який здогадатися значно складніше. У бюст Октавіана.

— Октавіана? — здивувався Грубий (його ім'я було Чарлі). — А чому саме в Октавіана?

— Звісно, саме в бюст Октавіана! — вигукнув Джо. — Октавіан — римський імператор, якого теж звали Августом. Він теж Август, розумієш?

— Воно-то так, — Чарлі почухав потилицю, — здається, все збігається. Добре, хлопче, тоді таке скажи: де Октавіан?

— Не знаю, — відповів Юпітер, — моя тітонька його продала, а імен покупців вона не записує. Володарем цього бюста може бути кожен мешканець Лос-Анджелеса та околиць.

Джо підозріло подивився на нього, він задумливо підкручував свого фальшивого вуса.

— Це схоже на правду, — сказав він, — але тоді скажи, будь ласка, якщо ти вважаєш, що рубін у голові Октавіана, чому ти його не шукаєш? Чому ви прийшли в цей будинок?

На це запитання відповісти було важче. Якесь шосте чуття підказувало Юпітерові, що треба оглянути будинок, в якому мешкав дідусь Гуса. Але він і сам не знав, що шукає в цьому будинку.

— Тому що я не знав, з чого почати пошуки Октавіана, — почав він відповідь, — я вирішив поки що зайнятися ще чимось. Зрештою, можливо, рубін захований і не в бюсті.

— Та ні, мабуть, саме там він захований, — пробурмотів Джо, — надто вже все збігається. Листом намагалися завести на манівці, заморочили голову першим Августом. Але той, хто хоч трохи знає історію, мусив би здогадатися про Октавіана. Старий думав, що його внук здогадається. Отже, треба шукати Октавіана, доки його не знайшов хтось інший.

— І як ми його шукатимемо? — запитав роздратовано Чарлі. — Адже він може бути де завгодно в Лос-Анджелесі чи його околицях. До кінця життя можна шукати.

— Так, проблема, — згодився Джо. Він перевів погляд на Юпітера. — А розв'яже її нам цей Товстун. Якщо він хоче піднятися з цього крісла, то повинен придумати, як віднайти бюст. Хлопче, як тобі ця ідея?