Роберт Артур - Таємниця «Вогняного Ока»

— Другий Агенте, але ж ми щойно почали розслідування, — сказав Юпітер. — Ми ж самі шукали якусь головоломку, а коли трапилась така цікава, невже кинемо її напівдорозі? До того ж є кілька дуже загадкових фактів, які я ще не встиг обмізкувати.

— Які, наприклад? — запитав Піт.

— Я зробив висновок, — мовив Перший Агент, — що Двігінс сам замкнув себе у комірці.

— Сам замкнув себе у комірці? — Гус був страшенно вражений. — Навіщо ж він це зробив?

— Не знаю, і це — частина загальної загадки.

— Перший, а чому ти вирішив, що він сам себе замкнув? — запитав Піт. — Адже він був замкнений по-справжньому і мав такий жалюгідний вигляд.

— Він зумисне це підлаштував, аби збити нас з пантелику, — прорік Юпітер. — Другий, ти сам подумай, ну ж бо, поворуши мізками. Двігінс сказав нам, що просидів у комірці півтори години, так?

— Ну… так.

— І весь цей час він нібито тарабанив у двері і кликав на допомогу. А що найперше зробив би кожен, якби опинився в такій ситуації?

— Він би поправив окуляри, — здогадався Гус, — або, оскільки в комірці геть темно, скинув би їх і поклав до кишені. Але в кожному випадку окуляри не теліпались би в нього на носі півтори години.

— Маєш рацію, — Піт почухав потилицю. — І краватку він би встиг вирівняти. Твоя правда, Юпе, то виходить, він зумисне так надяг окуляри й краватку, щоб ми повірили, мовби на нього напали.

— Треба завжди аналізувати факти, — сказав Юпітер. — Мушу віддати належне, Двігінс був дуже переконливий. Я, певно, нічого не запідозрив би, коли б не одна обставина. Нумо, підійдіть сюди, торкніться рукою до сидіння стільця за письмовим столом.

Він підвівся. Піт і Гус доторкнулися до стільця, на якому він щойно сидів.

— А тепер доторкніться до письмового столу, — продовжував Юпітер, — і скажіть, чи є якась між ними різниця?

Вони помацали стіл, і Гус вигукнув:

— Стілець теплий, тому що ти на ньому сидів. Стіл значно холодніший на доторк.

Юпітер кивнув:

— А коли я піднімав крісло в кабінеті Двїгінса, то здивувався, що його сидіння було тепле, ніби на ньому щойно сиділи. Коли до цього додалися ще окуляри та краватка, я збагнув, як усе було насправді. А було так. Двігінс побачив, як ми під'їхали і вийшли з авто. Він перекинув крісло, забіг до комірчини і хутко вніс безлад у свій зовнішній вигляд. Коли ми його знайшли у комірці, він там просидів хвилин зо три.

— Отакої! — вигукнув Піт. — А навіщо він влаштував цю виставу?

— Щоб обвести нас круг пальця, — відповів Юпітер. — Він хотів, аби ми повірили, що хтось поцупив копію листа, а насправді її ніхто не крав.

— То, виходить, ніякого чорновусого чоловіка в окулярах взагалі не існує? — запитав Гус.

— Думаю, що так. Думаю, Двігінс його вигадав. А насправді, мабуть, Мічений, тобто пан Рама Рандур з Індії, просто купив у Двігінса копію секретного послання. Двігінс вигадав усю цю історію, щоб ми думали, що копію викрали.

— Логічно, — визнав Гус, — до того ж це пояснює, як пан Рандур потрапив сюди на склад. Він теж здогадався, що бюсти відіграють важливу роль у цій загадці.

— Він сказав, що незабаром повернеться, — стурбовано додав Піт. — Цілком ймовірно, що наступного разу він прихопить із собою спільників. А раптом він не повірив, що ми не знаємо, де бюст Августа Дужого? У них на Сході дуже добре вміють розв'язувати язика з допомогою жорстоких тортур.

— У тебе багата уява, — спинив його Юпітер. — Тут Каліфорнія, а не Схід, і я не чув, щоб від часів індіанців тут когось катували.

— Все колись трапляється уперше, — похмуро буркнув Піт.

Гус відкрив рота, аби ще щось сказати, коли несподівано задзвонив телефон. Юпітер підняв слухавку:

— Склад Джонса. Юпітер Джонс на дроті.

— Мене звати місіс Петерсон. Я мешкаю в Малібу, — пролунав у слухавці приємний жіночий голос. — На жаль, маю до вас претензії. Учора я придбала у вас два гіпсові бюсти як прикраси для саду…

— Так-так, уважно слухаю вас, місіс Петерсон, — в голосі Юпітера з'явилася непідробна цікавість.

— Вони були в пилюці, тож я вирішила помити їх з допомогою шланга. І один з них розсипався. У нього відпало вухо і частина носа. Мій чоловік сказав, позаяк вони з гіпсу, їх треба тримати у приміщенні, а в саду перший дощ їх знищить. Думаю, ви маєте повернути мені за них гроші, адже ви їх продавали як прикраси для саду.

— Я шкодую за цю прикрість, місіс Петерсон, — чемно відповів Юпітер. — Ми справді не врахували, що гіпс руйнується від води. Ми повернемо вам гроші. Скажіть, будь ласка, які бюсти ви придбали?