Євгенія Кононенко - Бабусі також були дівчатами

— Галино Андріївно! Я маю поговорити із вами серйозно! Я залишила свої сережки в передпокої на столику. Я добре пам’ятаю, що лишила їх саме там. У мене боліла голова, я зняла їх, бо не дійшла б до своєї кімнати. Але їх немає. Там була тільки ваша дочка Аліса. Я вимагаю пояснень.

— Моя дочка не відмінниця й не олімпіадниця, на відміну від вашої онуки. Але вона не краде. Я можу покликати її сюди.

— Не треба кликати її сюди. Ці сережки дуже дорогі мені.

— Аліса не брала їх!

— Ви не можете бути певними ні в чому.

— Викликайте міліцію, Анастасіє Георгіївно!

— Ви настільки довіряєте вашій дочці, Галино Андріївно? — обурена бабуся вийшла з кухні й сердито замкнулася у своїй кімнаті. А економка пішла до Лізиної кімнати, де дівчата сиділи біля комп’ютера, покликала дочку.

— Мамо, так, я міряла ці ідіотські сережки. Але я поклала їх на місце. Там же, де й узяла!

— Я вірю тобі, доню, але ми більше не можемо залишатися тут.

— Але куди ж ми підемо?

— До Люди, я вже телефонувала їй, а потім розберемося.

— Мамо, але в мене зараз багато спільних проектів із Лізою!

— Алісонько, вона все одно знайде спосіб причепитися до тебе! Ти б знала, що вона говорила, поки ви були на морі! І як ти впливаєш на Лізу, і вчитися вона почала гірше!

— Вона вчиться краще! А в гуртку з журналістики у неї взагалі всі успіхи через те, що я їй відкрила очі на багато речей!

— Алісо, ми маємо йти, іноді так треба. Більше цінуватимуть. А з Лізою ви ще зустрінетеся. Неодмінно!

Речей у мами з дочкою не так і багато, чотири валізи вони склали швидко. Галина Андріївна постукала до бабусі. Їй гукнули увійти.

— Ми йдемо від вас, Анастасіє Георгіївно. Просто зараз.

— Боже мій, про це не йшлося! Я хотіла, щоб ви відпровадили дівчину до її батька. А самі лишайтеся.

— Я навіть не розглядаю такого варіанту, Анастасіє Георгіївно.

— Ліза в прекрасних стосунках зі своїм батьком. Здається, в кращих, ніж із мамою й бабусею. Для дівчат такого віку це характерно. І ваша дочка налагодить стосунки з батьком краще, ніж ви. А може, й примирить вас. І не треба буде судитися за житло!

— Анастасіє Георгіївно, ми не втручаємося у ваші справи, і ви не втручайтеся в наші.

— У тому й справа, що ваша дочка дуже глибоко втрутилася в справи моєї родини.

— У який спосіб?

— Не має значення, у який спосіб. А тут іще ці сережки… Я просто пожаліла її, тому й не викликала міліції.

— Я вам сказала: викликайте.

— А я не викликала, бо на сережках відбитки пальців Аліси!

— Отже, сережки у вас? Вони не зникли? То я вас не розумію! Якщо вам відомо, де сережки, то які звинувачення ви маєте до моєї дочки?

— Вона їх підкинула мені! Зрозуміла, що я знайду, і підкинула сережки!

— Анастасіє Георгіївно, то сережки зникли, чи вони у вас?

— Вони зникали!

— Але не зникли?

— Галино Андріївно, я вас дуже прошу лишитися! Я дуже ціную ваші послуги! Випровадьте лише Алісу! А самі лишайтеся! Вам же потрібні гроші! Я збільшу вам платню на третину!

— Ні. Ми вже зібрали речі. Ось ключі від усіх приміщень, які ви нам довіряли!

— Гаразд, Галино Андріївно, лишайтеся з дочкою, тільки нехай вона більше не бере моїх сережок!

— Вона їх лише приміряла! Не варто було цього влаштовувати. Ми не лишимося!

— Галино Андріївно, ви ж обіцяли лишитися принаймні до повернення Ольги!

— Ми не звикли до несправедливих звинувачень. Прощавайте.

Галина Андріївна викликала таксі. Машина швидко прибула. Поки вони спускалися вниз, із роботи повернувся тато. Він допоміг їм знести речі й затримав Галину Андріївну нетривалою розмовою. Водій терпляче чекав. А потім вони поїхали…

— Вочевидь, бабуся боїться подруг, певне, пам’ятає власний досвід, — каже тато похнюпленій Лізі, проводжаючи її до Бердянська.

Коли Ліза повернулася додому з Бердянська, саме з Америки повернулася й мама. Тепер у дорогу збирався тато. Він від’їхав в останній день серпня.

Розпочався навчальний рік. Життя дому Розумовичів радикально змінилося. Воно стало значно гіршим…

Нової економки відшукати не вдалося. З Галиною Андріївною їм дуже пощастило. Хоча платили їй немало, але вона відпрацьовувала кожну гривню. У домі все сяяло, і їжа була смачна, корисна, вчасно подана. Після зникнення Галини Андріївни ніхто в цьому домі готувати не хотів. Мама відходила від Америки, де звикла щось нашвидкуруч готувати для себе. Іноді вона могла щось приготувати вранці для Лізи.

Але для бабусі готувати принципово не хотіла: