Євгенія Кононенко - Бабусі також були дівчатами

Ліза прочитала повість Костика й зрозуміла: він добре почав, а потім придумав містичне закінчення. Злочин виказали лілеї, які пахнуть уночі. Якби не лілеї, хлопець би й не додумався, хто вбив його сестру. А треба було шукати складнішого способу розкрити злочин. Ліза все відверто написала Костику, і номер мобільного телефону вказала. А потім, коли вже натиснула кнопку «Відправити», подумала, що автор може образитися. Але Лізина мобілка задзвонила миттєво, певно Костик був онлайн.

— Ти маєш рацію, Лізо. Закінчення полегшене. Хоча нашій подрузі Алісі дуже сподобалося. Але якщо ти допоможеш мені зібрати матеріал про одеські листи, я напишу краще. Тут я просто поспішав, бо спонсорували авторів до п’ятнадцяти років, а мені вже виповнювалося. Але я все одно отримав пропозицію від видавництва. То коли ми побачимося?

Домовилися, що завтра Костик зустріне Лізу з гуртка «Наукові ініціативи молоді» й проведе додому. По дорозі вони й поспілкуються.

Уночі, напередодні призначеної зустрічі, сон дівчинку не брав. Задрімала аж тоді, коли вже світало, й уранці ледве прокинулася.

— Ще будеш шкодувати за тим часом, коли не зналася з тими хлопцями! — казала колись Лізі Маруся, і вранці їй згадалися ці слова.

У призначений час Костик прийшов у домовлене місце. Ліза пошкодувала, що вони не зустрілися під гімназією. Тоді б інші гімназисти побачили, що і на відмінницю може чекати класний хлопець. Ліза відкрила свою сумку й жахнулася: вона забула копії листів, які приготувала для Костика.

— Не страшно, — сказав хлопець, — я ж проведу тебе додому, як ми й домовлялися, і ти їх винесеш мені!

Ліза, як Аліса, під час прогулянки на Володимирській гірці готова була вигукнути: ось що таке чоловічий розум! А юний літератор тим часом ставив Лізі слушні запитання:

— Чи є серед подруг твоєї бабусі якісь Єлизавети — Єлизавета Василівна, Єлизавета Миколаївна?

— Я таких не пригадую. Мені здається, що якби були, то я б відразу подумала про ту Лізу, яка мала отримати листи, які я знайшла через… сорок сім років.

— А твоя бабуся має якихось подруг, які б могли бути подругами юності?

— Дай подумати… Мені здається, ні. Лише Ольга Макарівна, та вона бабусина однокурсниця. Тобто вони познайомилися вже після того… А ще Віра Наумівна, з нею вони разом працюють бозна відколи, але та молодша від бабусі на три роки. А більше в неї й немає близьких подруг. Була ще одна, але вона померла. Та вона була старша від бабусі на десять років. Бабуся дуже переживала.

— Виходить, що твоя бабуся з друзями дитинства не спілкується.

— Схоже на те…

— Я так і думав… Бо якби спілкувалася, я б попросив тебе принагідно поговорити і з тими панями… — Костик витяг блокнотика, викреслив якусь позицію й мовив:

— Вочевидь, твою бабусю тоді, у шістдесятому році, дуже лаяли за те, що вона покривала таємний роман своєї подруги.

— Мене б за таке лаяли. Але зараз є електронка, є мобілки, без проблем писати листи на чужу адресу.

— Так, зараз батьки не влазять у листування підлітків. А тоді в нашої Лізи ще не було навіть паспорта, щоб вона ходила й брала листи «До запитання».

— Авжеж, їй було лише п'ятнадцять, — згадала Ліза лист, який перечитувала тільки вчора ввечері.

— І тепер таке питання. Точніше, така ситуація. Послухай мене, Лізо. От послухай!

— Я слухаю!

Ліза й Костик зупинилися серед вулиці.

— Уяви себе грізною мамою, яка забороняє листуватися молодим закоханим.

— Я не можу уявити! Мені здається, що якби моя дочка мала хлопця, у якого була б закохана, я б не заважала їй!

— Навіть якби вона стала вагітною в п'ятнадцять років?

— Ну, не знаю…

— Саме так, ти не знаєш! Одне діло цілуватися, а інше — робити зовсім дорослі речі.

— Зараз це іноді роблять.

— Роблять, роблять, і не завжди там є велике кохання.

— Але в них було кохання! Правда! От прочитаєш листи!

— Авжеж, було! Тому мене так і зацікавила та історія! Але подумай: ти любиш свою дочку. Ти хочеш, щоб у неї було велике кохання. Але ти не хочеш, щоб вона стала вагітною в п'ятнадцять років. А тоді всього того, що є зараз, не було.

Ліза мимоволі захоплена, як легко Костик говорить про такі речі без непристойностей. Аліса так не вміє.

— І ти бачиш, що твоя дочка закохалася, і дуже сильно. Тобі лишається одне: заборонити.

— Я б поговорила з хлопцем і сказала: листуйтеся, підтримуйте зв'язок, але не… робіть такого. Чекайте бодай закінчення школи.

— А якщо ти бачиш, що твоя дочка почала вживати наркотики під упливом юнака, у якого закохана?