Ю Несбьо - Спаситель

Він зліз додолу. Важко дихав, упрів під сорочкою. До потяга лишається вісім хвилин. Звісно, можна поїхати наступним, то не клопіт. Клопіт у тому, що вже збігло вісім хвилин, а пістолет досі при ньому, хоч вона завжди казала, що загаяння більш як на чотири хвилини спричиняє неприйнятний ризик.

Певна річ, можна лишити пістолет долі, але за одним з головних принципів, яким вони керувалися у своїй праці, зброю мають виявити не раніше, ніж він сам убезпечиться.

Він вийшов з кабінки, підійшов до мийки. Вимивши руки, обійшов поглядом приміщення. Upomoc! Очі спинились над мийкою, над скринькою з милом.

Юн та Теа вийшли з ресторану на Торггата, обійнявшись.

Теа зойкнула від несподіванки й засміялася, послизнувшись на підступно ковзкому свіжому снігові на пішохідній вулиці. Вона потягла слідом Юна, але в останню мить він втримався на ногах, порятувавши її, щоб не впала. Сміх Теа дзеленчав у вухах, наче дзвіночки.

– Ти відповіла «так»! – гукнув він у небо, відчуваючи, як на обличчі розтають сніжинки. – Ти погодилась!

У темряві завила сирена. А згодом ще й ще одна. Сирена лунала з боку Карл-Юханс-гате.

– Ходімо гляньмо, що там? – сказав Юн, беручи її за руку.

– Ні, Юне. – Теа насупилася.

– Ну ж бо, ходімо!

Теа вперлася ногами у тротуар, але гладенькі підошви неслухняно ковзали.

– Ні, Юне.

Розсміявшись, він потягнув її слідом, наче санчата.

– Я кажу «ні»!

Через те, як пролунав її голос, Юн зупинився. Він здивовано глянув на дівчину.

Вона зітхнула:

– Не хочу зараз дивитися на якусь пожежу. Хочу додому, у ліжко. З тобою.

Юн довго дивився на неї.

– Я щасливий, Теа. Завдяки тобі я страшенно щасливий.

Він не розчув, чи відповіла Теа. Вона ткнулася обличчям у його куртку.

Сніг, що засипав майдан Егерторг, через поліцейські прожектори видавався жовтим.

Харрі з Халворсеном стояли біля входу до пивниці «Три брати», спостерігаючи за роззявами та репортерами, які юрмилися за огорожею. Харрі, витягнувши з рота цигарку, закашлявся.

– Багацько репортерів, – мовив він.

– Стрімко понабігали, – кивнув Халворсен. – До редакції ж бо – шапкою докинути.

– Ласий шматочок для журналістів. Убивство у розпал різдвяної клопотні на найвідомішій вулиці Норвегії. Жертву бачили всі – парубок стояв біля кухля Армії спасіння. Під час виступу відомого гурту. Хіба можна бажати більшого?

– Інтерв’ю зі знаменитим слідчим Харрі Холе?

– Наразі, постоїмо тут, – відповів Харрі. – Чи ти визначив час убивства?

– Відразу по сьомій.

Харрі глянув на годинник:

– Вже безмаль годину тому. Чому ніхто раніше мені не зателефонував?

– Гадки не маю. Комісар зателефонував мені десь пів на восьму. Я гадав, що ти вже будеш тут, поки я прийду…

– Отже, ти зателефонував мені з власного почину?

– Ти ж наче інспектор.

– Наче, – пробурмотів Харрі й жбурнув цигарку у сніг. Провалившись у пухку порошу, вона зникла з очей.

– Незабаром всі докази вкриє півметровим сніговим шаром, – мовив Халворсен. – Буденна історія.

– Немає тут жодних доказів.

До них підійшла Беата, сніжинки припорошили її біляве волосся. Між пальцями вона тримала поліетиленовий пакунок з вистріляною гільзою.

– От і помилився! – переможно всміхнувся Халворсен.

– Дев’ять міліметрів, – Беата скривилася. – Цілком звичайнісінька. Й це все, що маємо.

– Забудь, що ви маєте, а чого не маєте. Яке твоє перше враження? Не розмірковуй, кажи, і квит.

Беата посміхнулася. Вона вже знала Харрі. Спершу інтуїція, потім факти. Бо інтуїція – то теж факти, сукупна інформація з місця злочину, яку мозок не відразу здатен висловити.

– Не скажу багато. Егерторг – місце з величезною кількістю пішоходів, тому все страшенно затоптали, попри те, що ми приїхали вже за двадцять хвилин після убивства. Утім цілком зрозуміло, що працював професіонал. Судмедексперт зараз оглядає труп, але, очевидно, що був усього один постріл. Просто у лоб. Фахівець. Отакі відчуття.

– Працюємо, керуючись інстинктами, га, інспекторе?

Всі троє озирнулися. Гуннар Хаген. У зеленій армійській куртці й чорній вовняній шапці. Ледь помітна усмішка у кутиках рота.

– Ми послуговуємося усіма засобами, шефе, – мовив Харрі. – А ви яким вітром?

– Хіба не тут розгортаються всі події?

– Певним чином.

– Чув, Б’ярне Мьоллер віддавав перевагу кабінету. Але я вважаю, що голова має перебувати на полі. Скільки було пострілів? Один чи більше? Халворсене!