Ю Несбьо - Леопард

— А інші зачіпки?

— На ім’я Маріт Ульсен квитка не було. Але зареєстровано, що напередодні вона розплачувалася карткою у вагоні-ресторані такого самого потяга. Заплатила вона о пів на третю пополудні — за розкладом потяг тоді знаходився між станціями Ол та Єйлу — тобто до того, як він прибув до Устаусета.

— Це вже видається менш переконливим, — зауважив Харрі. — Потяг прямував до Бергена, може, вона туди їхала.

— Невже ти гадаєш… — ущипливо почала Катрина Братт, але раптом замовкла, зробила паузу, а тоді приглушено повторила: — Невже ти гадаєш, що я така тупа? У готелі в Устаусеті був зареєстрований номер на двох на одну ніч на ім’я Расмуса Ульсена, а в центральному адресному столі він записаний за тією ж адресою, що й Маріт Ульсен, тож я припустила…

— Так, це її цивільний чоловік. А чому ти шепочеш?

— Бо щойно повз мене промайнув нічний черговий, зрозумів? Слухай-но, отже, ми знаємо, що двоє убитих й одна зникла безвісти побували в Устаусеті одного й того самого дня. Яка твоя думка?

— Це збіг обставин, вартий, звісно, уваги, але все-таки ми не можемо виключити, що це проста випадковість.

— Згода. Тоді слухай далі. Я пошукала Шарлотту Лолле плюс Устаусет, але нічого не знайшла. І тоді зосередила увагу на даті, щоб дізнатись, де могла перебувати Шарлотта, коли ті троє були в Устаусеті. За два дні до того Шарлотта розраховувалась за дизельне паливо на заправці неподалік Хьонефоса.

— Це далеко від Устаусета.

— Але у тому ж самому напрямку від Осло. Я пошукала машину, зареєстровану на неї чи на її ймовірного чоловіка. Якщо вони мають картку розрахунків за проїзд платними автошляхами, можна вистежити їхній маршрут.

— М-м-м…

— Проблема в тому, що вона не мала ані машини, ані цивільного чоловіка, принаймні десь зареєстрованого.

— Вона мала хлопця.

— Цілком можливо. У даних Європарку пошуковик знайшов у гаражі в Єйлу авто, зареєстроване на Іску Пеллер.

— Це за кілька кілометрів звідти. Хто вона, ця Іска Пеллер?

— Якщо вірити кредиткам, вона мешкає у Брістолі, що у Сіднеї, Австралія. Річ у тому, що коли я відстежувала зв’язки з Шарлоттою Лолле, вона вигулькувала кілька разів.

— Можливий зв’язок?

— Наприклад, коли виявляється, що певні люди упродовж останніх років розраховувались карткою в одному й тому самому ресторані одночасно, з цього виходить, що ці люди разом їли, а розраховувались кожен за себе. Або що вони ходять в один і той самий фітнес-клуб, записавшись туди одночасно. Чи коли в літаку їхні місця були поруч більше одного разу. Розумієш, до чого я веду?

— Аякже, — мовив Харрі. — Я цілком упевнений, що ти вже перевірила, про яку машину йдеться і що вона…

— Вона їздить на дизпаливі, — відповіла ущипливо Катрина. — Ти хочеш почути решту, чи…

— Ще б пак! Хочу!

— У цих гірських нічліжках, котрі належать туристичній спільноті, забронювати місце заздалегідь не можна. Якщо ти прийшов, а всі місця зайняті, то лягай долі на матраці або у спальному мішку, поклавши під голову килимок. За ніч доведеться заплатити всього сто сімдесят крон, кладеш гроші просто у коробку в хатинці чи залишаєш там конверта з одноразовим платіжним дорученням.

— Отже, сказати, хто й коли ночував у якійсь із нічліжок, неможливо?

— Ні, якщо платиш готівкою. Але якщо залишаєш платіжне доручення, то з твого рахунку перерахують кошти на рахунок туристичної спільноти, вказуючи хатинку й дату ночівлі.

— Уявляю, яка це марудна справа — шукати дані про переказ коштів.

— Та не надто, якщо стане клепки виставити правильні критерії пошуку.

— А її ж не бракує, правда?

— Як бачиш. З рахунку Іски Пеллер двадцятого лютого було знято кошти за два спальних місця у чотирьох хатинках. Між ними — день у дорозі.

— Тобто похід у гори на чотири дні.

— Так. І в найостаннішій, Ховасхютті, вони зупинялися сьомого листопада. Від Ховасхютти до Устаусета півдня ходу.

— Цікаво.

— Найцікавіше в тому, що то за оті два рахунки, з яких зняли гроші за ночівлю у Ховасхютті сьомого листопада. Вгадаєш, чиї?

— Спробую. Навряд чи це Маріт Ульсен або Боргні Стем-Мюре. Гадаю, у Крипосі виявили б, що обидві жертви були нещодавно в одному й тому ж місці і тієї ж самої ночі. Тож один із рахунків, вочевидь, належав зниклій дівчині, як, ти казала, її звати?

— Аделе Ветлесен. Маєш рацію. Вона заплатила за двох, але я не в змозі, звісно, знайти, з ким вона була.

— А інший рахунок?

— Не надто цікаво. Зі Ставангера.