Ю Несбьо - Таргани

Хільде Мольнес кинула на нього погляд через чарку.

— Ви цього дійсно хочете?

— А чому б і ні?

— Я не впевнена, що ті, хто вас сюди послав, хотіли, щоб ви втручалися в… приватне життя посла.

— У такому випадку я вже занадто багато знаю, фру Мольнес.

— Знаєте?

— Так.

— Саме це…

Вона замовкла, спустошивши чарку «Меконгу». Офіціант зібрався було налити ще, але вона жестом дала зрозуміти, що досить.

— Якщо інспектор ще й знає, що члени сімейства Мольнес за давньою традицією є парафіянами молільного дому Внутрішньої церкви, а також членами Християнської народної партії, то, виходить, йому відомо й усе інше.

— Можливо, але я був би дуже радий, якби ви розповіли мені про це.

Вона скривилася, ніби тільки тепер розсмакувала гіркоту рисової горілки.

— Так вирішив батько Атле. Коли у зв’язку з виборами лідера партії поповзли різні чутки, Атле сам усе виклав батькові. За тиждень батько переписав свій заповіт. У ньому вказувалося, що на Атле записана частина сімейної спадщини, але право розпоряджатися грішми переходило до Руни, яка тоді щойно народилася. Вона вступає в це право у двадцять три роки.

— А хто ж розпоряджається часткою спадщини до цього моменту?

— Ніхто. Вона просто залишається в родині.

— А тепер, коли ваш чоловік помер?

— Тепер, — вимовила Хільде Мольнес і провела пальцем по вінцю чарки, — тепер усі гроші успадковує Руна. А право розпоряджатися грішми до моменту, коли вона досягне цього віку, переходить до того, хто має батьківські права.

— Якщо я правильно вас зрозумів, гроші зараз нічиї, але розпоряджаєтеся ними ви.

— Це так. Поки Руні не виповниться двадцять три роки.

— А що саме означає подібне право?

Хільде Мольнес знизала плечима:

— Я ніколи не замислювалася над цим. Та й сама я довідалася про цю новину кілька днів тому. Від адвоката Хардейда.

— Виходить, це застереження в заповіті про те, що ви вступаєте в право розпоряджатися спадщиною, раніше не було вам відоме?

— Може, мені про нього й говорили колись. Адже я підписувала якісь папери, але все це жахливо складно, хіба ні? Тоді я не надала цьому особливого значення.

— Он як? — підхопив Харрі. — А мені здалося, ви щось казали про тих, хто родом із Суннмьоре…

Вона слабко усміхнулася:

— Я завжди була нетиповою уродженкою Суннмьоре…

Харрі глянув на неї. Чи не прикидається вона п’яною більше, ніж є насправді? Він почухав потилицю.

— Як давно ви знайомі з Єнсом Брекке?

— Як давно ми з ним спимо, ви хочете сказати?

— Ну що ж. І це теж.

— Тоді все по порядку. Дайте пригадати…

Хільде Мольнес насупилася й підняла очі до стелі. Вона спробувала підперти голову рукою, але лікоть її зісковзнув зі стола, і Харрі зрозумів, що помилився. Вона була п’яна як чіп.

— Ми зустрілися на святковому прийомі на честь Атле, за два дні після нашого прибуття в Бангкок. Прийом почався о восьмій вечора, запросили всю норвезьку колонію, гості були в саду, перед будинком резиденції посла. Він відпорав мене в гаражі, двома-трьома годинами пізніше, наскільки я пам’ятаю. Повторюю, саме він зробив це, тому що я була п’яна й не могла чинити ніякого опору. Або відповісти згодою. Але наступного разу я була згодна. Чи лише втретє, уже не пам’ятаю. У всякому разі, після декількох разів ми нарешті познайомилися, адже ви про це запитували? Ну от, і відтоді ми підтримуємо наше знайомство. Тепер ми добрі знайомі. Досить, інспекторе?

Харрі відчув, як починає скипати. Може, через її манеру виставляти напоказ байдужність і презирство до самої себе. Отже, не варто з нею церемонитися.

— Ви розповіли, що були вдома в день убивства. Де саме ви були починаючи з п’ятої години вечора, коли прийшла звістка про те, що ваш чоловік мертвий?

— Я не пам’ятаю!

Вона розсміялася різким сміхом, наче ворон крукнув посеред тихого ранкового лісу. Харрі помітив, що на них дивляться. У якийсь момент Хільде Мольнес ледь не звалилася зі стільця.

— Не лякайтеся, інспекторе. У мене є алібі, адже це так називається? Таке пречудове алібі, скажу я вам. Моя дочка охоче підтвердить, що в той вечір я просто на ногах не трималася. Пам’ятаю тільки, що після обіду я відкрила пляшку джину, потім заснула, потім прокинулася, знову випила, знову заснула, знову прокинулася й так далі. Ви мене розумієте.

Харрі розумів.

— Що вас іще хвилює, інспекторе Холе?

Вона вимовила його прізвище співучо, зовсім трохи, але йому вистачило, щоб зірватися.