Ксенія Циганчук - Кривавими слідами

Сергій лишив запитання без відповіді. Натомість відказав:

– Про ворогів нічого не чув. Знаю тільки… – Він перехнябився, очевидно, боліло горло. – …що він мав проблемне розлучення. Ілона не хоче давати йому права на дитину.

– Ви знали, що в них покращилися стосунки?

– З Ілоною? – здивувався Сергій. – Ні, не чув цієї новини.

– Хто міг бажати смерті пану Вітторіно? Хто вигравав від цього?

Сергій відкашлявся, потім відповів:

– Тільки з дружиною в нього були проблеми. Ну і приятель його, Артем, винен був чималеньку суму грошей. Чув, як вони обговорювали це в кав’ярні.

– Артем віддав борг?

– Не знаю, – просто відповів хворий.

Скляр зробив нотатки в телефоні. Сергій, важко дихаючи закладеним носом, спостерігав за слідчим.

– Даруйте, можливо, запитання видасться нескромним… Ваша дівчина живе з вами? – несподівано поцікавився слідчий.

– Ні, а що?

Єгор замислився, як сформулювати відповідь, та Ковальчук швидко здогадався, що до чого:

– Ведете до того, що в мене нема алібі? На вашу думку, я міг у такому стані піти й застрелити людину? – прохрипів адміністратор кав’ярень.

Скляр промовчав: «Ти навіть не уявляєш, із якими вивертами зустрічалися мені вбивці!» Натомість зауважив:

– Звідки ви знаєте, що його застрелили? Я нічого вам про це не казав, – очі в слідчого загорілися: упіймав на брехні.

– Усі знають, що його застрелили. В Інтернеті вже давно про це написали.

Скляр спохмурнів. Як же він забув! У мережі справді весь день це обговорюють. Поліція ще не коментувала, що сталося. Проте люди не сліпі. Сусіди і перехожі, які стовбичили біля будинку вбитого. Хтось із них, без сумніву, запустив інформацію в мережу. Та що там! Певно, усі, хто сьогодні проходив повз будинок жертви, відразу кинулися до своїх ґаджетів, щоб викласти пост на Фейсбук чи в Інстаграм.

Роздивився Ковальчука. Той не знітився. Зовсім не хвилюється. В очах з’явився глузливий вогник. «Він не любить поліцію», – здогадався Скляр. Коп зрозумів, що перед ним саме той, хто поліцейських зневажливо називає «ментами» та «мусорами». Слідчий вирішив проігнорувати це. Найголовніше зараз – чи можна вважати його підозрюваним? У Єгора, нарешті, з’явився хоч хтось, хто не має алібі. Але ж Сергій не має і мотиву. Чи має?

– Ви кажете, ваша дівчина вчора приходила до вас, приносила ліки, – почав Скляр. Йому знадобилася мить, аби помітити, як напружився Ковальчук. – Мені потрібно з нею поспілкуватися.

– Навіщо? – облизав пересохлі губи адміністратор.

«Наслідок температури? Чи несподіваного хвилювання?» – зацікавився слідчий і нахилився трішки вперед. Він знав, що цей рух не втече від людини, яка боїться бути розкритою: він видасться їй підозрілим. Тож Єгор не зміг позбавити себе задоволення таким чином подражнити чоловіка і вибити з колії. Скляр відчув важке дихання Ковальчука. На лобі в того виступив піт.

– Ви змокріли, – спокійно зауважив поліцейський.

Ковальчук витер краплі з чола, криво усміхнувся:

– Певно, температура підіймається, – прохрипів, ледь стримуючи кашель.

«Скоріше, не температура, а твоя знервованість. Бо я надибав слабке місце».

– Не переймайтеся. Я вас ні в чому не звинувачую. Проста формальність. Ми всіх так перевіряємо, – заспокоїв коп свого нового підозрюваного. Інколи йому здавалося, що він кіт, який умисне заганяє мишу в пастку. Він робив так із кожним. Завжди. І щоразу відчував свою перевагу. Бо той, хто винний у злочині, має понести покарання.

– Я скажу їй, щоб вона вас набрала, – пообіцяв Ковальчук. – А зараз прошу вибачення, якщо запитань більше нема, то я хотів би відпочити. Мені дуже важко з вами зараз розмовляти.

– Ви мені просто скиньте її контакти на вайбер, – Скляр затамував подих: цей чоловік не може надати алібі. Слідчий із нетерпінням чекав подальших дій Ковальчука.

– У мене зараз розряджений мобільний, – чоловік дістав із кишені телефон і простягнув копу. – Я поставлю його заряджатися і, як тільки він запрацює, відразу скину інформацію.

Скляр кинув погляд на темний екран: і справді не працює. Ну або ж його навмисне вимкнули перед тим, як він прийшов. Він би залюбки спробував його увімкнути: якщо ґаджет не розряджений, то має вийти. Проте без спеціального дозволу поліція не має права перевіряти особисті речі громадян. Єгор стиснув із досади губи. Неохоче повернув Ковальчуку айфон:

– Щойно матимете змогу, відразу надайте інформацію. Можна? – указав Єгор на чеки, що валялися на дивані.