Ксенія Циганчук - Кривавими слідами

У той же час Віталіна Волошко збрехала про документи, через які нібито прийшла сьогодні вранці сюди. Як доповів Тарас, суддя не хворів, жодних слухань не переносилося. Лишається перевірити, чи справді в неї погіршилися стосунки з коханцем і чи справді покращилися стосунки Мáрко та Ілони настільки, що вбитий хотів зупинити процес розлучення.

Скляр відволікся від роздумів, знову зосередивши увагу на Ілоні Вітторіно та дівчинці. Дитина виглядала змученою і блідою. Вона дозволила жінці натягнути на неї шапку, дочекалася, коли та застібне куртку та вдягне на неї рукавички.

Поряд стояв чоловік із маленьким хлопчиком на руках – Руслан. Дещо огрядний, на вигляд сорок із гаком років. На скронях сріблилася сивина. Одразу можна було зрозуміти: бізнесмен. Як устигли дізнатися слідчі, у молодості спідвеїст, а зараз – директор мережі супермаркетів Рівного. Із ним теж Тарас та Єгор уже встигли поспілкуватися. Як на те, також має беззаперечне алібі. Звісно, його ще потрібно перевірити. Для цього слідчі відправили запит до аеропорту. Але досвід підказував їм, що подібного роду алібі має підтвердитися.

Єгор стиснув губи: Кир’ях, один з оперативників, устиг опитати і подругу Віталіни Волошко з приводу підтвердження невинуватості – щойно відзвітував телефоном. «Чудово, бляха-муха! – лютував подумки новоспечений рівненський слідчий. – І тут алібі підтвердилося». З одного боку, добре, бо методом виключення ти знаєш, хто не може бути вбивцею. З іншого боку, це виявилися саме ті люди, які мали найбільше причин убити. Але ж хто тоді?

Лишається тільки Артем, кращий друг. «Що ж, – зазначив Скляр, – теж цілком вірогідна кандидатура». Слідак поморщився. За стільки років у поліції він і досі не звик до запаху померлого тіла, яким завше відгонило на місці злочину.

Повз слідчого пройшов один з експертів. Кілька хвилин тому Скляр чув, що перевірка будинку ними почала підходити до завершення. Далі – більш детальні експертизи всього, що виявили. Так, поліція йде з місця злочину не з порожніми руками: виявлено дві кулі та два контейнери до мисливських патронів, а також уламки саморобного глушника, обмотані армованим скотчем. З іншого боку – жодних відбитків та слідів ДНК.

«Хай йому!» – вилаявся Скляр.

Ілона взяла Крістіну на руки:

– Не дивися туди, чуєш мене? – звернулася до дитини.

Дівчинка кивнула. Вона і досі мало розуміла, що сталося. Просто відчувала – щось страшне. Дитина сильніше притиснулася до мачухи, заховала обличчя в жінки на плечі. Тільки щоб не дивитися. Узагалі нікуди. Ілона та Руслан попрощалися зі слідчим і рушили до виходу.

– Ну, і що ти помітив у її очах? – поцікавився Єгор у Тараса, щойно за двоюрідними братом та сестрою зачинилися двері. Всміхнувся. – Ти ж не просто так кинувся перед нею, коли вона тільки прийшла?

Тарас теж лукаво вишкірився, показуючи свої жовті зуби: згубна звичка куріння, яку мав іще з класу дев’ятого.

– Учуся в тебе, – ще більш оскалився, відтак відповів на поставлене запитання: – Нічого підозрілого не помітив.

Скляр зітхнув:

– Я так само.

Понеділок, 21 січня 2019 року. 15:17

Експерти вже закінчили свою роботу та порозсідалися в машині.

– Агов, що ти там? Ми вже їдемо! – гукнув Єгора Тарас і поспішив на вихід, навіть не дочекавшись, що відповість колега.

Єгор зробив жест рукою – мовляв, зараз іду. Натомість так і залишився стояти біля вікна. Він бачив, як Тарас вийшов з будинку та попрямував до автівки з іншими поліцейськими. Роботи в них чимало: якомога швидше перевірити все, що знайшли, допитати людей, із якими ще не говорили… Якби ж це був простий грабіж або побутова справа… а то навмисне вбивство громадянина іншої держави. Скляр уже переглядав інформацію в Інтернеті: про це вбивство написали, певно, усі новинні сайти міста. Цілком можливо, що про це скоро передаватимуть і на всеукраїнських каналах. Коли дізнаються, що вбивство навмисне. А поліція практично не має зачіпок.

Він знову уважно роздивився вітальню. Себто місце вбивства. Укотре пройшовся будинком. Поморщився від думки, що його чекають колеги. «Зараз точно дзвонитимуть», – подумалося.

«Ну що ж я міг пропустити??? Думай! Думай!» – наказував собі. Знову обвів поглядом помешкання, піднявся нагору і спустився. Він намагався уявити, як усе сталося. Ось Вітторіно виходить із дитячої кімнати, прямує коридором, із якого, очевидно, збирався потрапити до вітальні. У будинку тиша та напівтемрява. Саме тут причаївся вбивця. Він двічі холоднокровно вистрелює і втікає. Італієць помирає.