Валерій Фурса - Десята заповідь

На сесію районної ради Макарові явно не хотілося. Тому він, наскільки міг, приглушив свій гнів. Але й далі продовжував щось тихо бурмотіти у свої кущисті вуса. Мовчки бродив двором, заглядаючи у всі закутки, невміло намагаючись створити видимість того, що дійсно щось шукає. Навіть ліхтариком у деяких місцях присвічував, хоча вже й ранок наступив.

– А хто і звідки стріляв? – мов Пилип з конопель, знову запитав у присутніх.

– Матінко моя! Знову за рибу гроші! А ти для чого сюди приїхав? Чи тобі тільки покататися захотілося? – Михайлівна просто таки палахкотіла від люті.

– Тут людину мало не вбили, а він у дитячі питання бавиться! Шукай, іроде, звідки стріляли! І не виводь мене із себе! А то не подивлюсь, що на тобі хворма висить.

– Форма моя не висить, а на мене одягнена, – з наголосом на останньому слові мовив Макар.

– Може, на комусь вона і одягнена, – не могла вгомонитися Михайлівна. – А на тобі, як на опудалі городньому, висить. Займися ділом, іроде! Тому що громада цю форму й зняти може. Тим більше, що висить вона на негідній людині. А коли форму знімемо, то й по задньому місцю добряче надаємо. Щоб розум із нього хоча б трішки вище піднявся. А то він у тебе явно там застоявся. Чи, може, тобі «Пургену» дати?…

Збиралося на грозу. Не ту, що у природі живе за своїми власними законами і лише за волею вітру налітає на наші міста і села. А на грозу соціальну, стихійну, коли збурений натовп от-от почне вражати громами справедливого гніву, і гнів той разючими блискавками так і прошиє недолугого представника закону.

Врятувало Макара від неприємностей лише те, що саме на ту мить з’явився слідчий районної прокуратури. А вслід за ним і ще кілька представників районного відділу міліції під’їхало. Саме вони, хоча б у деякій мірі, розрядили напругу в натовпі. Хоча, навряд чи її можна було розрядити повністю.

Слідчий у містечку був людиною новою. Тому всі сусіди Василя зацікавлено приглядалися до нього. Що ж він зможе зробити, ще зовсім жовторотий, якщо ось цей, вже посивілий на служби мішок з лайном, лише цілу купу дурниць намолов, а до справи ще й не брався?

– Заспокойтеся! Заспокойтеся, громадяни! Давайте, спокійно і детально у всьому розберемося. Хто може докладно повідомити про те, що тут трапилось?

Марія Михайлівна, яка ще не зовсім заспокоїлась від словесних перепалок з горе-міліціонером, наскільки зуміла, розповіла слідчому про те, що бачила.

– Потерпілий був у свідомості, коли ви його оглядали і перев’язували?

– Ні. Лише на якусь мить очі привідкрив і вимовив єдине слово – «Колька».

– А-а! Так це ж дружок його закадичний! Теж бізнесмен задрипаний! От він його й порішив! – не стримавшись, вклинився у розмову Макар. – Напевно, доходами ділитися не захотів? Його робота! Сто процентів – його!

Людей явно обурили такі слова міліціонера.

– Прошу не втручатися, пане старший лейтенант! – сердито обірвав його слідчий. – Якщо маєте щось доповісти по суті справи, то доповідайте.

– А як же! Доповість він! – не стримався й Семенович. – Він вже півгодини з Марією Михайлівною лається. А у розслідуванні обставин справи – у нього ще й кіт не валявся. Наче на прогулянку сюди приїхав.

– Ви місце події оглянули? Звідки стріляли – дізналися?

– Та я мало не на колінах весь двір обнишпорив. Гільзи ніде нема.

– А на дорозі дивилися? Чи ви гадаєте, що гільза лише у дворі може бути?

– Ні. На дорозі ще не дивився. Ми зараз, в айн момент, це зробимо. Ходімте, хлопці, гільзу шукати.

Тільки тепер, відверто посміюючись над своїм безтолковим начальством, з кабіни вийшов шофер-сержант.

– Що, Макаре Івановичу, дісталося вам на горіхи?

– Ти поговори ще у мене, – ображено засопів Макар. – Марш на вулицю – справу робити! Розбалакався тут. Ледацюга!

Хоча ситуація була й доволі напруженою, та дехто з молодих, все ж, тихо засміявся. Це ж треба! Як із людини прямо таки пре начальницький дух! Правду кажуть у народі, що не дай Бог з хама пана. Та ще й у міліцейській формі.

Слідчий тим часом провів опит усіх свідків, хоча свідками будь-кого з присутніх назвати було важко. Адже свідок – це той, хто щось бачив і тому може про щось свідчити саме на основі побаченого. Або чув щось певне. А тут лише частина присутніх чула звук пострілу. Ще й не всі з них зрозуміли, що це був саме постріл. Вони були лише свідками величезної біді їхніх сусідів. А от, як саме ця біда підвернулася, як вона трапилася, про те ніхто й нічого не знав. Ні машини, ні мотоцикли, яких у містечку було чимало, по вулиці не проїздили. Щоб хтось втікав з місця події, то такого також ніхто пригадати не міг.