Володимир Худенко - California Man

– Я мала його розкусити. Не мала хвалитись так. Боже!

Вона істерично махнула руками і враз заломила їх, дрон, розуміючи, пропискотів щось до неї, вона ж не вмовкала ніяк:

– А тепер? Все. Кінець. І що я скажу місіс Лузам? А Кайлу? Нехай би я здохла у тій морозилці! Яка ж я нездара… Ну все. Розумієш? Це все.

Вона хнюпилась дужче і дужче.

Стояла похнюпившись – люди обходили дрона й її.

Дрон собі пискотів і літав округи, обдавав її променем сканера.

– Просто… Чекай.

Крістен зиркнула на дрона, неначе щось згадавши.

Дрон завис перед нею – так само пищав, сканував…

Крістен різко витягла щось із кобури й націлила в дрона… вказівний і середній палець – у руці нічого не було.

Дрон завищав, відлетів і проблиснув червоним.

Люди сахнулись, а Крістен поклала отой «пістолет» в кобуру.

– Все. Кінець, – додала ще приречено і втупилася в один із рекламних дисплеїв.

На ньому творилося таїнство – наніт вприскував у клітину модифікований геном, наноасемблер вибудовував наніт… Дисплей на хвилю потемнів, і полилась трансляція з одного із супутників контролю, він показав увесь компонент «Навахо», що летів над мертвою планетою. Це значило – почався блок новин…

ЛУЗАМ ЗНАЛА, ЩО ПІЦА – ЦЕ ТАЇНА. І ніяк не інакше. Варто лишень доручити один з компонентів процесу машині, і все піде прахом. Узяти хоча б оце тісто. Усякий раз тісто виходить інакшим. Якщо його замішує Лузам. Їй ще направду ні разу не вдавалося замісити однакове тісто. І справа не в борошні, не у помелі його, хоч ти зміряй його до мікрона!.. Не у дріжджах тут справа, хоч ти культивуй новий сорт тих бактерій, спеціальний, модифікуй ДНК їхнє й запатентуй! Може, справа у солі чи цукру, що їх додаєш у процесі? Так може вважати лише дилетант! Лузам у цьому і не сумнівалась. Ресторани і бари, фаст-фуди, ну що там іще?… Лузам дивилась на них зверху вниз. Дилетанти, ну що з них узяти? Навкруг дилетанти… Чому, якщо справа лиш у дозуванні, то цукрово-солоний баланс не повторюється кожного разу? Але ж він не повторюється – от і все. Олія, так? Уся справа в олії, еге? Вам здається так? Дзузьки! Олія формує отой самий присмак… якщо її правильно додавати, на певному етапі процесу. Лузам лише відчувала, коли додавати, не знала напевне. І хоч вся олія тут штучна, одначе різновидів маса, усе, що бажаєш – і соєва, й соняшникова, оливкова, пальмова… це з традиційних, а так – вистачає ще міксів, цілком синтетичних. То й що? Ти ніколи не скажеш напевне, який буде присмак. А температура? Так. Температура, вологість повітря і все от оце, поки зріє духмяне замішане тісто… Хоч ти виміряй все – тісто вийде інакшим. Але що дає практика? Практика, любі, дає вам можливість отримати правильне тісто. Не таке, як учора, але усе ж правильне. А алгоритм. Алгоритм – це доріжка до пекла. От що таке цей алгоритм.

Тому лиш руками – усе треба робити руками. Лиш руки усе відчувають, не кажучи вже, що готуєш – для близьких людей.

Саме ці секрети вона й пояснювала двом кухонним дронам у смішних голографічних куховарських ковпаках, що марно поривались їй допомогти. Але це було виключено – Лузам уважала кухню своїм царством. Тут ніхто не буде хазяйнувати, окрім неї. Навіть Кайл чи Крістен. Вона, звичайно, вже не раз поривалась навчити Крістен хоча б кільком кулінарним трюкам, але та навчалась без особливого ентузіазму – лише щоб потішити Лузам. Ну, це ж таке – вона, звичайно, розбирається у своїх залізяках, але… Ну, не хоче й не хоче. Лузам і сама справиться. І навіть із великим задоволенням. Вона взагалі любила куховарити дужче за все на світі. Ну а з чим ще це можна порівняти? Із керуванням кількома сотнями розбишак і хуліганів, котрі з якогось дива називаються рейнджерами західного узбережжя? Хех… Порівняли також. Лузам сотню разів вже казала і Кайлу, і просто кому тільки можна, що краще б уже підрядилась на всі оті сотні ротів куховарити. На жаль, куховарять їм кляті машини, але уже вдома… Вона відривалась.