Євгенія Кононенко - Імітація

— Чи можу я обтяжувати вас, пані? Не знаю, чи зможу віддячити вам.

Анатолій заради цієї жінки намагається правильно говорити по-українськи, в нього не завжди виходить зграбно.

— Пані, якщо вже ви запросили мене бути вашим гостем, а я був абсолютно не готовим бути гостем порядньої жінки зі столиці... І тому я наберуся нахабства...

— Що вам треба?

— У вашому помешканні, певно, є ванна кімната?

— Звичайно. Зараз, я дам вам рушника.

— Бо в моєму будинку в Дружбонародівці нема. Є літня лазня, а взимку треба гріти баки.

— В будинку, на слобідці, де я народилася і жила до 16 років, — є така в Києві Саперна слобода між Лисою і Чорною горами — було все так само, що й у вашій Дружбонародівці. Але я вибилася в інший світ, і досить-таки давно.

— Я щиро радий за вас. Але якби всі з дерев’яних будиночків без вигод вирушили на завоювання розкішних апартаментів, можливо, вам не вистачило б місця. Хтось має лишатися й там, де лишився я...

— Але не ті, в кого такий талант, як у вас.

— Але хто тоді навчить нотам геніальних хлопчиків з родин п’яниць і торгашів?

— Гаразд, цю розмову я продовжуватиму з вимитим мужчиною. Прошу вас, Анатолію.

Чи думав він, коли вранці стояв під розбитим душем у ненависній лікарні, даремно чекаючи теплої води, а потім безнадійно обтерся сухим рушником і натяг на себе невипраний одяг, в якому приїхав, а чисту білизну так і лишив у рюкзаку, чи думав він того дня вранці, що чекає на нього ввечері? Коли після годинного блаженства він виліз із ванни, його почастували печеною картоплею і чаєм з вершками:

— Саме це, здається, їла моя мама після операції. Вона, правда, невдовзі померла. Але з вами, я певна, все буде гаразд, згадаєш мої слова. Взагалі, я ніколи не опікувалася чоловіками, не складалося, проте я вже другий рік опікуюся обдарованими дітьми України, розкажи мені про своїх учнів, заради яких ти лишився у своїй Дружбонародівці.

І він розповідав їй, що були в нього і невикористані шанси, і нещасне кохання, і великі запої, але все минає, і поки ми живі, треба жити. Він став викладачем у музичній школі, полюбив дітей, серед яких траплялися ще кращі, ніж він. Декілька його учнів вступили до консерваторії, але славетним виконавцем не став ніхто. Він говорив про сина жінки, з якою жив, про його сині очі та незіпсуту душу, говорив про створене ним дитяче тріо «Амітьє», і вона пообіцяла одного дня неодмінно приїхати до Дружбонародівки. Так,— неодмінно, і записала, за якою адресою надіслати йому аплікаційні форми на підтримку, він неодмінно має заповнити ці папери, щоб вона могла працювати з його школою офіційно. А потім він грав для неї Паганіні, тільки для неї, але вже не так, як кілька годин тому. Мабуть, у тій кімнаті з картинами на стінах і великими вазами на підлозі, не було такої акустики, як у переході, і, крім того, тоді він був у повному відчаї і сам диявол водив його смичком.

— Не поминай всує ім’я диявола, — сказала вона і подарувала йому свою книгу «Диявол у світовій культурі », і він трепетно взяв книгу, обкладинку якої прикрашав чорний силует неголеного скрипаля, і сказав їй, що в будинку культури в їхньому райцентрі якось був книжковий ярмарок, і з українських книжок були тільки «Польові дослідження з українського сексу», які відразу розкупили вчительки з української мови, яким накинули години зі статевого виховання.

А потім вона розстелила матрац на підлозі кабінету, і його ложе простерлося від шафи до шафи з письмовим столом у головах. А потім він спав так солодко й міцно, як не спав, мабуть, рік, бо протягом кількох місяців до лікарні його мучили нічні болі, а потім, у лікарні, після операції, все було таким рипучим і смердючим, що не заснеш, тільки забудешся в химерному маренні. А серед ночі прокинувся, і поряд була Мар’яна, яка прийшла довідатись, чи добре йому спиться.

А вранці вони снідали разом за розсувним столиком, вона зварила собі каву, а йому чай. Вона вибачилась, і сказала, що тепер має виставити його зі своєї хати, бо поспішає до офісу фундації, але хай він не ображається, бо вона надала безкоштовно низку послуг, які коштують купу грошей.

— Яким нема ціни, — сказав він.

— Усьому є ціна, — рішуче не погодилась вона, — гроші — всезагальний еквівалент. Те, чого не купиш за гроші, можна купити за великі гроші.

А потім вони, сміючись, перерахували гроші, які він заробив у підземному переході, там було значно більше, ніж на квиток на поїзд плюс на автобус до Дружбонародівки. До того ж обидва водії автобуса його знають і можуть відвезти в борг. Вона обміняла його копійки на гривні, а монетки дзвінко зсипала до однієї з великих ваз, що стояли у вітальні на підлозі. Потім сказала йому, що вивчала вуличну музичну економіку: зазвичай, українські вуличні музики за 6-7 годин роботи заробляють 5-6 гривень, а в нього фантастично великий заробіток, таке буває тільки з тими, хто грає вперше. Вона одного разу грала в рулетку в казино, виграла дуже багато і відтоді не ризикує, бо певна, що тепер програє. Так і він не повинен більше грати на вулиці. Втім, якби він не грав цього разу, вони б не познайомились, а вона рада, що це відбулось.