Андрій Котовський - Потопельник у рожевих рукавичках

«Дурна від початку до кінця розмова. Про пакети із загальнодоступних супермаркетів. Яких у кого тільки немає». Так думала Соломія. Але все одно — було неприємно.

Демарш Ліни викликав заворушення. Ігор сказав: «востаннє у нас в Києві ти ж була, щоб не помилитися, у листопаді, на мій день народження, навіть якщо щось купила, ти ж не зберігаєш кульки під подушкою, цей же майже новий…» Лесечка зойкнула: «Лі, чисті шмотки малого на підлогу, навіщо?»

Зорич перервав усіх.

— Не моя, звісно, справа, проте чому шановне товариство так нервово реагує на відсторонений від ваших інтересів трагічний випадок?

Товариство зробило паузу.

І тут прорвало Соломію.

— Можливо, ви, капітане, сидите у трупах по вуха! А ми — хотіли тут Пасхи, а не моторошних пригод! До цих маленьких весняних канікул кожен з нас йшов… По-своєму, але, вибачте за надрив, мріючи про тепло… Цей посічений у біфштекс потопельник, це ж занадто для будь-якої людини!

— Ми так хотіли спокою, що навіть домовилися, що кілька днів не говоримо про політику, не висимо в Інтернеті, — докинула Лесечка.

Лобода перевела подих, і пряме запитання вимовила неголосно. Чому, мовляв, органи розслідування мають такий інтерес саме до їхньої компанії? Спитала гранично спокійно, навіть незацікавлено.

Відповідь капітана не те, що не задовольнила Лободу, а викликала ще більше запитань. Він сказав, підкреслено не заглиблюючись у тему: «таке всяке… Справа багатогранна, перед тим, як когось знайшли, хтось зник. Можливо, що є зв’язок… Зв'язок цікавий, що ж, час покаже…».

Говорили далі — про те, що у справі березневої потопельниці було затримано підозрюваного, молодого наркомана, який нещодавно оселився в К., власника мотоцикла, що його слід біля місця події зауважив Костя-Морячок. Наркошу потім відпущено під підписку, еге ж. А розслідування, звичайно, триває. Що за дівчина? Бідолашка, з Черкас. Татова-мамина донька, студентка. Та досить, поки ще не все доведено. Так завершив березневу тему Зорич.

І важко згадати, як саме розмова перейшла на скотч, який було використано у нинішньому потопельництві.

— Це, на відміну від певних фірмових пакетів, є у кожній садибі?

Більше не згадували про посічені в біфштекс свої канікули, й, здається, просто зацікавилися. Ніби читали Агату Крісті, чи інший супердетектив. А Зорич — дивно зрадів.

— У тім-то й справа, що не зовсім так. Це не звичний скотч. Клейка лєнта, вибачте, звичайно, не лєнта, а стрічка, вона камуфляжна. Така сіро-зеленкувато-чорна, дуже міцна, використовувалася на передовій, під час АТО. І для маскування, обтягування снайперських гвинтівок, і для інших потреб… Дуже-дуже міцна.

Заєць обернувся до Ігоря, з нестримним подивом, мало не ляснув себе долонею по чолі, а може й ляснув.

— В п'ятницю, коли приїхали, ми ремонтува…

— Так, нею ми підмотували телескопку, ну, вудку. В майстерні такої стрічки хороший рулон, сусід, цей, Вітася, тещі подарував на господарку.

Ігор не заперечував Зайцеві, він підтвердив про стрічку, й перший рушив на вихід, через веранду, з ґанку, вологою надвечір травою, до дверцят того, що називалося майстернею. Дверцята щільно причинені, проте великий навісний замок, він наразі не більше, ніж фікція, його просто вчеплено в металеві дужки, не зачинено на ключ.

За Ігорем потягнулися усі, тим часом, Дарка й собі вибігла від телевізора до дверей веранди, й Лесечка кинулася заганяти дівча в хату.

«А рулону — немає». Ігор дивувався відверто, демонстрував великий цвях у стіні, при вході в майстерню, пустий цвях.

Усі радили пошукати. Проте майстерня, акуратна ще за покійного тата Лесечки, тримала реманент прозоро — на дерев'яних полицях, у відкритих саморобних ящиках, те, що варто підвісити — на величезних, трохи іржавих цвяхах.

Капітан, який опинився в середині майстерні напрочуд тихо — вийшов з неї надвір, тримаючи в руках якусь несподівану книжку. Її обкладинка ніби розпухла й навіть дещо вивернулася.

— Не в тім справа, що це за чтиво… А в тім, що гляньте, у сарай дощ не потрапляв. Так-так. І не міг сюди дощик досягнути, бо нагорі, другим поверхом, сіновал? Тим часом, книжка промокла. Й лежить собі, мокра, на сухій колоді, біля дверей і пустого стінного гачка.

Соломія взяла книгу — опер не заперечував.

— «Чьорная магія в тєоріі і на практіке»… За виданням — щось подібне до тих, які друкували малюським тиражем у перебудову, в якомусь кооператорському підвалі, там, де тоді робили й «фірмові» джинси… О, папір сторінок — повне, вибачте, «ге», дивно, що не зотліли… А, в реквізитах — не перебудова, вже 2008-й, але взагалі дивні реквізити, так не пишуть порядні видавництва: «Первое ізданіє. 2008. Москва».