Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

Терк не дивиться на те, що вона знайшла. Але Верлен зважує це на долоні.

Як це відбудеться? Чи встигну я побачити це?

Терк устає:

— Ти офіційно перебуваєш під арештом.

Він не дивиться на мене. Ми обоє знаємо, що будь-яке посилання на формальності — це частина тієї ж самої ілюзії, що й наша взаємна ввічливість. Це останнє, що залишилося між нами недомовленим.

Він стоїть опустивши очі. Потім повільно хитає головою, і по його обличчю пробігає щось схоже на подив.

— Ти чудово блефуєш, — каже він. — Я б мав за краще сидіти у «воронячому гнізді» і слухати твою брехню, ніж розгулювати серед усіх цих нудних істин.

Хвилину всі вони стоять не рухаючись. Потім ідуть.

Двері замикає Верлен. Він зупиняється у дверному отворі. У нього втомлений вигляд. Є щось щире в його мовчанні. Воно говорить мені, що це не камера, а все це не арешт. Це початок кінця, який настане дуже скоро.

У недільній школі нас учили, що сонце — це Господь наш Ісус Христос, в інтернаті ми почули, що це безперервний термоядерний вибух.

Для мене воно завжди буде Небесним Клоуном. У моєму першому свідомому спогаді про сонце я, примруживши очі, дивлюся прямо на нього, добре розуміючи, що цього не можна робити, і думаю, що воно одночасно і загрожує, і сміється, як обличчя клоуна, коли він маже його кров’ю і золою, і бере в зуби паличку, і, незнайомий, викликаючи жах і радість, іде назустріч нам, дітям.

Тепер, прямо перед тим як сонячний диск торкнеться обрію, де він на мить рятується від чорної пелени хмар, відкидаючи вогняне світло на лід і на судно, він повторює стратегію клоуна — схиляючись якомога нижче, рятується від пітьми. Небезпечна сила приниження.

«Кронос» рухається у напрямку до льоду. Я бачу його на деякій відстані, неясно через десятиміліметрове непробивне скло, покрите зовні кристалізованими крупинками солі. Це нічого не змінює, я відчуваю цей лід так, ніби ногами стою на ньому.

Це щільний полярний лід, і спочатку все навколо сіре. Вузький канал, який пробиває «Кронос», схожий на потік лави. Крижини, більшість з яких завдовжки як судно, схожі на трохи підняті, зруйновані морозом уламки скель. Це абсолютно мертвий світ.

Потім сонце ховається за хмарами, і вони спалахують, як бензин.

Крижаний панцир утворився минулого року в Льодовитому океані. Звідти він спустився між Шпіцбергеном і Східним узбережжям Гренландії, обігнув мис Фарвель і пройшов угору вздовж Західного узбережжя.

Він створений у красі. Одного жовтневого дня температура за чотири години падає до мінус ЗО градусів за Цельсієм і море стає рівним, як дзеркало. Воно готується відновити чудо творіння. Хмари і море зливаються в завісу сірого, важкого шовку. Вода стає в’язкою і трохи рожевою, немов лікер з диких ягід. Синій туман морозного диму відривається від поверхні води і пливе над водним дзеркалом. І вода затвердіває. Холод витягує з темряви моря сад троянд, білий килим крижаних квітів, створених солоними, замерзлими водяними краплями. Вони можуть прожити чотири години, можуть прожити дві доби.

У цей час кристали льоду шикуються навколо числа шість. У різні боки від шестикутників, немов у бджолиних стільниках із застиглої води, простягаються шість рук до нових чарунок, які знову, — сфотографовані через кольоровий фільтр і дуже збільшені, — розчиняються в нових шестигранниках.

Потім утворюється крижане кришиво, крижане сало, млинчастий лід, пластинки якого змерзаються у крижини. Лід виділяє сольовий розчин, морська вода замерзає знизу. Лід ламається, поверхневе стиснення, осідання і новий мороз роблять його поверхню нерівною. І одного чудового дня лід починає дрейфувати.

Вдалині лежить hiku — нерухомий лід, континент замерзлого моря, уздовж якого ми пливемо.

Навколо «Кроноса», у тому фіорді, який створили не до кінця зрозумілі й описані місцеві особливості течії, всюди hikuaq і puktaaq — крижини. Найнебезпечніші сині і чорні шматки прісноводного льоду — важкі і глибокі, які через те, що вони прозорі, набувають кольору води навколо них.

Краще видно білий глетчерний лід і сіруватий морський лід, забарвлені повітряними вкрапленнями.

Поверхня крижин — це пустинний пейзаж, що складається з ivuniq — скупчення льоду, нагнаного течією і виниклого в результаті зіткнення крижин, maniilaq — брил льоду і apuhiniq — снігу, перетвореного вітром у міцні барикади.

Тим самим вітром створені на льоду agiuppiniq — снігові смуги, уздовж яких їдеш на санях, коли на лід опускається туман.