Жан-Кристоф Гранже - День попелу

Деснос простягла йому список «підозрюваних». Карло Урсан, 1993 року народження, засуджений за сутенерство, наразі звільнений умовно-достроково. Тоні Геребенец, 1998 року народження, засуджений за вандалізм і навмисне завдання шкоди, звільнений у 2017. Крістіан Теодосіу, умовно засуджений за шахрайство і крадіжку з крамниці. Ніколае Ланґа, засуджений за грабіж із обтяжувальними обставинами, відмотав два роки у в’язниці Енсісайма. Зуїр Іфрім, засуджений за підробку грошей і використання фальшивих банкнот, крадіжку зі зломом, наразі звільнений умовно-достроково...

— Попроси своїх людей допитати їх, — сказав Ньєман сухим тоном. — Перевірте їхній графік і чи є в них алібі.

Він у це не вірив, але перед очима знову виникли світляні плями люмінолу. Вони ніби окреслювали зв’язок із блискучими зіницями цих харцизяк. Спалахнула сутичка. Один із ударів виявився фатальним. Не можна виключати, що ці злодюжки причетні.

— Перевір також, чи немає серед циганських ритуалів каменів у роті.

— Що?

Ньєман скоса позирнув на Деснос.

— А чом би й ні?

— Добре, майоре.

Ньєман відчув, як вібрує телефон, і рефлекторно глянув на екран. Шніцлер. Цього разу таки додзвонився.

— Алло?

Флік пройшов коридором і перетнув фоє відділку жандармерії.

— П’єре? — почувся голос у слухавці. — Що це за хрінь?

Ньєман не встиг відповісти.

— На тебе суцільні скарги!

— Від кого?

— Не клей дурня. Я ж тобі казав діяти потихеньку.

— Це вбивство, Філіпе. Без жодного сумніву. Це геть інша історія.

Він штовхнув плечем вхідні двері й вийшов надвір. На паркінг упала ніч, наче потік в’язкого гудрону.

— Докази є? — запитав Шніцлер після короткої паузи.

— Непрямі, але вагомі.

— Якби ти склав рапорт, ми б виграли час.

— Цим займається моя напарниця.

— Яка напарниця? Я думав, ти один!

— Я про жандарма. Крюшо виділили мені капітанку.

Прокурор стишив тон:

— Точно, я й забув. Гаразд. Що, по-твоєму, сталося?

Ньєман коротко виклав Шніцлеру свої гіпотези.

Крадіжка твору мистецтва. Бійка. Ненавмисне вбивство. Про камінчик у роті змовчав. Шніцлеру були потрібні прості тези.

— А склепіння?

— Або воно не витримало, або крадій навмисне спричинив обвал, щоби замаскувати злочин.

— Ми в глибокій дупі.

Шніцлер, схоже, стурбувався. Він більше любив спокій.

— Підозрювані є?

— Шукаємо розкрадачів церков. До слова, я серйозно зайнявся сезонними робітниками. Вони перебували на території Маєтку і...

— Ця облава на ромів, — перебив його прокурор, — це до чого взагалі?

— Навіщо ж такі гучні слова.

— У тебе щось на них є?

— У них є історія судимості.

— І все?

Ньєман знову кинув погляд на злодюжок в акваріумі. Він копирсався в голові, намагаючись підшукати серйозний аргумент. Та з вуст злітала лише пара, яка зависала в сяйві ліхтарів.

— Мені дзвонили посланці, — сказав Шніцлер.

— Тепер вони телефонують?

— Лише один із них, і не найлегший у спілкуванні.

— Хто?

— Жакоб. Він обурений, що ви наважилися проникнути на їхню територію з вогнепальною зброєю. Ти усвідомлюєш, що це для них означає?

— Це кримінальне розслідування, а не риболовля.

Шніцлер шумно зітхнув.

— Ти уявляєш, що скажуть ЗМІ?

— Поки що ніхто не в курсі.

— Ти забув, яке життя в провінції, старий. Сім’ї твоїх підозрюваних уже, мабуть, повідомили асоціації, які їх підтримують, а в кожного жандарма точно є близькі в місцевій редакції. Завтра вранці про твою операцію говоритиме весь Верхній Рейн!

Ньєман починав перетворюватись на бурульку. Він уже не відчував пальців, а обличчя застигло від холоду. Ця розмова нікуди не вела.

— Є ще одна проблема, — повів далі прокурор, знижуючи голос.

— Однією більше, однією менше.

— Збір винограду.

— Що — збір винограду?

— Я мало в цьому шарю, але знаю, що збір урожаю розпланований до секунди. Усе має відбуватися в певну кількість днів і за потрібних погодних умов.

— І що?

— А те. Якщо через тебе вони провтикають урожай, то нитимуть про це ще років десять.

— Патріку, ти покликав мене, щоб я розібрався в цьому лайні. Пізно задкувати.

— Розумію, розумію, але ж і тебе я знаю. Розслідуй у стилі low profile [15] По-тихому (англ.) , бляха-муха! Більше стриманості! Більше гнучкості!

Ньємана починало задовбувати, що його відчитує чувак, який все життя просидів, приклеївшись дупою до крісла. Він уже збирався відповісти, коли почув за спиною якийсь звук.