Джон Гришэм - Джон Ґрішем. Інформатор

— І чому я не здивована? — пробурмотіла Лейсі.

— Так, ця ідея належала Омару. Наразі у Флориді працюють дев’ять гральних закладів. Сім із них належить семінолам — найбільшій індіанській спільноті, одній із трьох визнаних законом. Загалом їхні казино приносять чотири мільярди прибутку за рік. Омар і його банда не змогли встояти перед такою спокусою.

— Підіб’ємо підсумок. Ваша історія розповідає про організовану злочинність; індіанців, які володіють казино; про продажних суддів — це досить небезпечна суміш.

— Все правильно.

— Але справи індіанців належать до юрисдикції ФБР, — зауважив Г’юго.

— Так, але всі ми знаємо, з яким ентузіазмом ФБР береться за справи індіанців. До того ж, містере Хетч, нагадую вам іще раз, я не маю нічого спільного з ФБР. І вони не знають усієї правди, на відміну від мене.

— Ми хочемо знати всі деталі справи, — сказала Лейсі.

— Ви їх отримаєте. Одразу після того, як ваш бос містер Гейсмер дасть дозвіл на розслідування. Поговоріть з ним і перекажіть мої слова; сподіваюсь, він усвідомить усю небезпеку ситуації. Коли ваш бос зателефонує мені й підтвердить, що Рада з судових правопорушень розгляне мою скаргу й почне розслідування, тоді я надам вам усю необхідну інформацію.

Г’юго злегка постукував долонями по столу, відбиваючи ритм. Він думав про свою сім’ю. Лейсі спостерігала, як до гавані наближається рибальський човен. Їй було цікаво, як на все це відреагує містер Гейсмер. Меєрс спостерігав за детективами, і йому навіть стало їх трохи шкода.

Головний офіс Ради з судових правопорушень займав половину четвертого поверху в п’ятиповерховій офісній будівлі у центрі Таллахассі. Кожен елемент інтер’єру свідчив про скорочення фінансування. Килими старі й потерті; невеликі вікна, більші хіба що за в’язничні. Скупе світло, якому ледь вдавалося проникнути крізь них, падало на панельні стіни. Всі елементи оздоблення були у плямах і кіптяві від тютюнового диму. Дешеві полиці похитувалися і прогиналися під вагою товстих папок і старих паперів. Що й говорити — робота цієї установи не була серед пріоритетів у губернатора чи законодавчих органів. Щороку в січні Майкл Гейсмер, незмінний керівник РСП, мусив іти до уряду із простягнутою рукою. Він бачив, з яким небажанням їм виділяють бюджет. Щоб отримати більше, потрібно бути підлабузником. Майкл вдавався до інших хитрощів: він завжди просив трохи більше грошей, ніж було потрібно, знаючи, що в будь-якому разі отримає менше. Таким було життя директора інституції, про існування якої чимало людей навіть не здогадувались.

Рада складалася із п’яти спеціально призначених осіб. Зазвичай це були судді на пенсії та адвокати, яких рекомендував губернатор. Вони засідали шість разів на рік, щоб розглянути скарги, провести слухання, яке було дуже схоже на суд, і отримати нову інформацію від Гейсмера та його команди. РСП потрібно було більше працівників, але на це бракувало коштів. Штаб складався всього лише із шести детективів: чотири у Таллахассі, двоє у Форт-Лодердейлі. Всі вони працювали в середньому по п’ятдесят годин на тиждень і майже кожен із них потай шукав іншу роботу.

Офіс Гейсмера був розташований на розі будинку. З нього відкривався вид на хмарочос, схожий на бункер, та різні державні контори. Гейсмер рідко приймав речі такими, якими їх створили. Тож його кабінет був більшим, ніж інші, оскільки він вибив стіну і додав довгий стіл. Такий стіл став єдиним у лабіринті кімнаток і секцій РСП. Якщо Раді потрібно було зібратися на засідання, доводилося використовувати конференц-зал у будівлі Верховного Суду.

Сьогодні за столом сиділо четверо людей: Гейсмер, Лейсі, Г’юго та секретна зброя РСП — старенька жінка-юрист Саддел. Хоча їй було вже трохи за сімдесят, вона могла аналізувати величезну кількість матеріалів і тримала їх усі в голові. Тридцять років тому Саддел не отримала диплом, оскільки не здала фінальний іспит, — на те в неї були свої причини. Тепер їй було відведено роль радника. Саддел багато курила, тож усі ті плями від диму на вікнах і стелі з’явилися тут значною мірою завдяки їй. Останніх три роки вона боролась із раком легень і поки програла лише один робочий тиждень.

Стіл був завалений паперами — скріпленими між собою та окремими аркушиками з помітками жовтим і червоним маркерами. Г’юго доповідав:

— Усе сходиться. Ми знайшли контакти у Пенсаколі. Це люди, які знали його, коли він ще працював адвокатом. Хороша репутація і таке інше аж до того інциденту. Він той самий чоловік, але з новим іменем.