Джон Гришэм - Фірма

— Так, побачимо. А як їм платня?

— Просто немислима. Більше йому ніхто не пропонував. Вони безупинно говорили про гроші: оклад, пенсійний фонд, іпотека, «БМВ». Преміальні. Все інше. Вони просто не ймуть віри, і вже готові дати згоду.

— Так, схоже на те. Як гадаєш, він вже наш, га?

— Я готовий побитися об заклад, що так. Раз він сказав, що фірма, можливо, не така престижна, як на Волл-стріт, та юристи — дуже кваліфіковані і значно приємніші люди. Так, я впевнений, він погодиться.

— Про щось підозрюють?

— Загалом, ні. Квін йому явно дав зрозуміти, щоб тримався подалі від кабінету Лока. Сказав його дружині, що туди ніхто не може заходити, крім кількох секретарок і партнерів. І додав, ніби Квін говорив, що той Лок досить ексцентричний і відлюдькуватий. Не думаю, що він щось запідозрив. А вона говорила про те, що фірма занадто цікавиться таким, що її не стосується.

— Наприклад?

— Приватні справи. Діти, працюючі жінки й таке інше. Здається, це її трохи нервує, але, може, то так здалося. В суботу вранці вона заявила Мітчу, що не дозволить купці юристів вказувати, коли їй працювати і коли заводити дітей. Але, думаю, в цьому нема ніякої проблеми.

— А він добре розуміє, що це буде дійсно постійна робота?

— Здається, так. За цей час жодного разу він не висловив думки кудись переїздити найближчі кілька років. Гадаю, він все добре розуміє. Мак-Дір прагне бути партнером. Він уже зламався і хоче грошей.

— Згадували про прийом у моєму домі?

— Трохи нервували, але все сподобалося. Вражені будинком, твоєю дружиною теж.

— Як секс?

— Щоночі. Такі звуки, наче в них медовий місяць.

— Що в ліжку робили?

— Не забувай, побачити ж неможливо. Звуки звичайні, ніяких збочень. А я все згадував, як ти полюбляєш таке дивитися, то все казав собі, що варто встановити пару камер спеціально для друзяки Оллі.

— Заткнися, Девашере.

— Ну, може, іншим разом, — вони помовчали — Девашер переглядав нотатки в блокноті. Потім загасив сигару в попільничці, й усміхнувся.

— Отже, в підсумку, міцний шлюб. Одне з одним вони дуже ніжні. Водій казав, весь час трималися за руки. За три дні жодного сердитого слова. Це ж добре, правда? Та що ж то я? Сам уже тричі був одружений.

— З тобою зрозуміло. Що там про дітей?

— Через кілька років. Вона хоче працювати, а тоді вже діти.

— Яка твоя думка про нього?

— Прекрасний, доволі славний молодик. А ще дуже амбітний. Я вважаю, що він уже налаштувався і не спиниться, поки не сягне вершин. Як треба буде, то гадаю, що ризикне, і правила зможе порушити.

Оллі всміхнувся.

— Саме це я й хотів від тебе почути.

— Вони дзвонили двічі — до її матері, в Кентуккі. Ні про що важливе не говорили.

— Про його родину говорили?

— Й разу не згадували.

— І про Рея ані слова?

— Ми шукаємо, Оллі. Потрібен час.

Девашер згорнув папку з досьє Мак-Діра і взявся за нову — набагато грубішу. Ламберт потер скроні й втупився в підлогу. Тихо запитав:

— Ну що там, які новини?

— Нічого доброго, Оллі. Я впевнений, що Ходж і Козінскі змовилися. Минулого тижня агенти ФБР з ордером обшукали будинок Козінскі. Наші мікрофони знайшли й, певна річ, повідомили йому, що будинок прослуховують, лише не знають, хто. Минулої п’ятниці Козінскі розповів про це Ходжу, коли вони сховалися в бібліотеці на третьому поверсі. Наш жучок почеплено віддалік, то вдалося розібрати небагато. Ясно лише те, що говорили про жучки; вже впевнені в прослуховуванні й підозрюють нас. І між собою розмовляють тепер обережно.

— А чому це ФБР знадобився ордер для обшуків?

— Гарне запитання. Це вони, певно, для нас стараються — щоб усе виглядало законно й правильно. Вони нас поважають.

— Хто саме туди приходив?

— Тарранс. Він там явно головний.

— І як він, добрий спеціаліст?

— Непоганий. Правда, молоде, зелене, аж занадто старанний, але діло своє знає. З нашими його не порівняти.

— Як часто він розмовляв із Козінскі?

— Наразі нам невідомо, адже вони знають про жучка і стали дуже обережними. Знаємо про чотири зустрічі минулого місяця, але є підозра, що їх було більше.

— Багато він виявив?

— Сподіваюся, що небагато. Поки що у них іде бій із тінню. Остання відома нам розмова відбулася тиждень тому, ні про що важливе там не йшлося. Козінскі наляканий. На нього напосідають, та багато не досягли. Він навіть не дав згоди на співробітництво зі службою. Ти ж пам’ятай: це вони самі на нього вийшли. Добряче його притисли, і він був уже готовий погодитися. Та тепер він уже замислюється, проте й досі з ними контактує. Це й турбує мене.