Джон Гришэм - Адвокат негідників

За винятком Оскара, усі вони належать до однієї вуличної банди, середнячкової організації сальвадорців, які займаються кокаїном. Тадео приєднався до банди з п’ятнадцяти років, але ніколи не прагнув зайняти керівні позиції. Натомість він підібрав старі боксерські рукавички, знайшов спортзал і довідався, що у нього збіса швидкі руки. Його брат Мігель також займався боксом, але не так успішно. Мігель керує бандою і має кепську репутацію на вулиці.

Що більше Тадео перемагає, то більше він заробляє, і то більше мене непокоять його зв’язки із бандою.

Нахиляюсь до нього і тихо питаю:

— Як тут мій малий?

Він розплющує очі, широко всміхається і знімає навушники. Сівши на край столу, він припиняє масаж. Ми перекидаємося кількома словами, і він запевняє, що готовий витрясти дух з будь-кого. Молодчага. У нього власний ритуал підготовки до бою — тиждень не голитися, тож тепер через запущену бороду і кучму чорного волосся він трохи нагадує мені великого Роберто Дюрана. Щоправда, Тадео родом із Сальвадору, а не з Панами. Йому двадцять два роки, він громадянин США, і англійською він володіє майже так само добре, як іспанською. У його матері є документи, вона працює в кафетерії. А ще у її домі повно дітлахів і родичів. І мені здається, все, що Тадео заробляє, йде на задоволення їхніх численних потреб.

Щоразу, розмовляючи з Тадео, я тішуся, що мені не доводиться перетинатися з ним у рингу. Його шалені темношкірі вихованці люто волають: «Покажи нам каліцтво. Покажи нам кров». Він зріс на вулиці, б’ючись із кожним, хто підходив надто близько. Старший брат загинув у бійці на ножах, і Тадео боїться, що також загине. Коли він виходить на ринг, то переконаний, що когось мають убити, але тільки не його. Три його поразки були за очками, його ще ніхто не відгамселював. Він тренується по чотири години на день і ось-ось опанує джиу-джитсу.

Він говорить стишено і повільно — звичайне хвилювання перед боєм, коли від страху затьмарюються думки і всередині все стискається. Мені це знайомо.

Я це переживав. Давним-давно я провів п’ять боксерських поєдинків у турнірі «Голден Гловз». Мій рахунок був 1:4, коли моя мати довідалася про мої таємні заняття і, на щастя, припинила їх. Але я це зробив. У мене вистачало духу вийти на ринг, де з мене вибивали лайно.

І все ж я не уявляю, скільки треба сміливості, щоб опинитися в клітці з іншим бійцем, який перебуває у чудовій формі: досвідченим, натренованим, голодним, злим і наляканим, який тільки й думає, аби вивихнути тобі плече, пошкодити коліна, поранити або щосили врізати по щелепі. Ось за що я і люблю цей спорт. Він потребує більше мужності, більше непідробної рішучості, ніж будь-який інший вид спорту, з тих часів, як гладіатори билися до смерті. Зрозуміло, багато інших видів спорту є небезпечними — гірські лижі, футбол, хокей, бокс, автогонки. У кінному спорті щороку гине більше людей, ніж в будь-якому іншому. Але в них ти добровільно не вступиш у гру, знаючи, що тобі можуть завдати ушкоджень. Коли заходиш у клітку, ушкоджень тобі точно завдадуть, і це може бути принизливо, боляче, навіть смертельно. Твій наступний раунд цілком може бути останнім.

І тому зворотний відлік такий жорстокий. Тягнуться хвилини боротьби бійця з власними нервами, слабкостями і страхами. Очікування — це найгірше. За кілька хвилин я виходжу, щоб Тадео міг опанувати себе. Якось він розповідав мені, що може візуалізувати бій, побачити, як його скривавлений суперник опиняється на килимі і благає про пощаду.

Я прошмигую лабіринтом коридорів углиб арени, де чути, як гучно реве спраглий крові натовп. Знаходжу двері праворуч, заходжу всередину. Це маленький службовий кабінет, захоплений моєю власною невеличкою вуличною бандою. Ми зустрічаємося перед боями і робимо ставки. Нас шестеро, членство у цьому клубі закрите, бо витоки нам ні до чого. Дехто користується справжніми іменами, інші ж ні. Слайд одягається, як вуличний сутенер, він відмотав термін за вбивство. Ніно — дрібний імпортер метамфетаміну, сидів за контрабанду. Джонні не притягувався (поки що), йому належить половина бійця, з яким сьогодні зустрінеться Тадео. Денардо натякає на зв’язки з мафією, але я сумніваюся, що його кримінальна діяльність організована настільки добре. Він прагне промоутувати події у сфері контактних єдиноборств і мріє жити у Вегасі. Френкі — зрілий чолов’яга, місцевий завсідник боїв протягом останніх десятиліть. Він зізнається, що його заводить жорстокість кейдж-файтингу, а старомодний бокс навіває на нього нудьгу.