Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

— Посвіти мені запальничкою, — попросив Льова, вдивляючись у хитросплетіння дротів. — Не бачу.

— Я не курю, — охоче відгукнувся Спец.

— Ну ти і дя-я-тел… — просичав Льова. — Дістань мою. У правій задній кишені джинсів. Бігом!

Зціпивши зуби від болю, який розривав бік, Льова нахилився вперед. Спец витяг запальничку і тремтячими руками посвітив йому. Свого напарника він поважав, ненавидів і дуже боявся.

Вогник освітив клубок різнобарвних проводів, з яких Льова відразу вибрав два потрібні. Блиснуло лезо фінки, і за мить він з’єднав дроти разом. «Опель» нарешті загурчав.

Треба ж таке! Машина завелася з першого разу. Всі маніпуляції забрали не більше трьох хвилин.

— Ну ти спритник, на раз тачку розпанахати! Геній! — захоплено вигукнув Спец.

— Цей сраний «Опель» — сто вісімдесят шостий за ліком, недоумку, — пробурчав Льова і піддав газу. «Опель» вилетів на середину проїзної частини, полишаючи побоїще.

— Стривай, а як же пацани? — аж підскочив Спец.

— Немає твоїх пацанів. Усе. Гаплик.

— Ти що? Серйозно? — очі Спеца спалахнули божевільним вогнем.

— Якщо ти зараз не закриєш рота, я тебе викину.

По всьому було видно, що Льова не жартує. Він указав на міліцейську машину, що вискочила з-за повороту, за яким кілька хвилин тому зник рожевий «Порше».

За сто метрів від міліцейської машини Льова вдарив на повний газ. Була надія, що міліція їх просто не помітить за обстеженням трупів і розстріляних машин. Але їх помітили.

— Зупинитися і вийти з машини! — без угаву повторював гучномовець на даху міліцейського авто, яке їх переслідувало.

Льова навпаки збільшив швидкість до ста сорока кілометрів. Не відриваючи погляду від дороги, він кинув Спецу:

— Стріляй по колесах.

— Та ти що, Льово, стріляти в ментів…

— Стріляй, я кому сказав! А не хочеш, так можеш вилазити. Втямив?

Спец кивнув. Він вихопив з кобури свій старенький Макаров і, висунувшись із вікна, тричі вистрелив. Лише один із пострілів улучив у передню шину міліцейської машини. Утративши керування, вона вилетіла на бордюр і врізалась у крислату липу.

— Нормально, — кинув Льова. — Але ти не розслабляйся. Вони уже викликали підкріплення.

— Як ти знаєш?

— Що тут знати, я бачу. Он, подивися.

Вони знову різко перемінили курс. Тепер у них на хвості висіли дві міліцейські машини. З однієї нещадно садили з автомата. Утім, не надто прицільно. Льові знову довелося витинати немислимі віражі. Але довго так тривати не могло. Цього разу підстрелити колеса міліцейської машини Спецові не вдалося — набої скінчилися. А в пістолеті Льови лишався один-єдиний патрон, якого він не поспішав витрачати. Либонь придасться.

— Твою мать! — з досади ревонув Льова. — Бензин на нулі.

Спец сполотнів. Невже після всіх геройств їм доведеться так безславно здатися? Але Льові зовсім не хотілося гнити у в’язниці. Краще застрелитися, прямо тут. А Спец нехай відмазується, як хоче.

Утім, він швидко відігнав думки про самогубство. Ні, тільки не це. Для останнього патрона потрібно придумати краще застосування… Рятівне застосування… Причому зробити це швидко, бо через десять хвилин «Опель» стане як укопаний… І тут Льова зважився на запаморочливий трюк, що його сам у будь-який інший час вважав би за самогубство.

По зустрічній смузі нісся багатотонний рефрижератор. Коли «Опель» майже порівнявся з ним, Льова скинув швидкість і вистрілив у переднє колесо ваговоза.

Далі все відбулося блискавично.

Рефрижератор утратив керування, його понесло юзом на зустрічну смугу, і подвійний причіп перегородив дорогу за «Опелем». Гуркіт, з яким перша міліцейська машина влетіла в рефрижератор, чуло, напевно, півміста.

Дівчина напівлежала на задньому сидінні машини, як і залишив її Нержин.

— П’ята, П’ята, прокинься! — тихенько покликав її Сергій. Поторкав за плече — марно.

Ну що ж, поїхали.

Нержин обережно підсунув дівчину ближче до правих дверцят і вклав її на сидіння. Потім засунув коробку з-під комп’ютера туди, де зазвичай знаходяться ноги пасажирів. Коробка була досить висока, аби утримати дівчину, якщо раптом вона подасться вперед при гальмуванні. І дівчину, і коробку накрив плащем, а зверху кинув вудки і лижні палиці. В цілому все це скидалося на якесь безневинне барахло, котре давно пора викинути, але шкода, і тому його замість смітника очікує дача.

Нержин усвідомлював, що це досить наївне маскування може обернутися проти нього, якщо інспектор ДАІ виявить надмірну підозріливість.