Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

Чи то Гроховському аж так не сподобалося в СІЗО, чи то подіяв офіційний висновок експертизи, але він сказав:

— Я Юру не вбивав. Але знайомий із ним був.

Туполєв залишився незворушний.

— Я познайомився з Роговцевим у серпні позаминулого року за вказівкою Веніаміна Северовича. Він дав мені координати фірми «Юрген» і сказав, щоб я поїхав туди, познайомився з її хазяїном і передав йому запечатаний конверт. Що було в конверті, я не знаю. Я зробив усе, як він просив. Через кілька днів він знову відправив мене до Роговцева і знову з пакетом. Веніамін Северович…

— Говоріть просто: Корж, — поморщився Туполєв.

— Так, Корж. Він сказав, що в пакеті п’ятнадцять тисяч доларів і розписка. Гроші Роговцев повинен був узяти, а розписку підписати й віддати мені.

— Які умови містила розписка?

— Термін — рік, по двадцять відсотків на місяць.

— Далі, — зажадав Туполєв.

— Потім я кілька разів їздив приймати від Роговцева відсотки. Платив він їх несправно, і згодом Корж знову передав мною запечатаний пакет для нього. Думаю, то був лист із погрозами чи щось у цьому роді.

— Скільки усього грошей повернув Роговцев Коржу через вас?

— Важко відповісти. Він віддавав порціями від п’ятисот до трьох тисяч доларів. Щоразу я їх перераховував і видавав йому розписку. Я сам ніякої бухгалтерії не вів.

— І все-таки? Хоча б приблизно?

— Ну, ніяк не більше двадцяти тисяч. Ще кілька разів Роговцев передавав мені запечатані конверти, але що було в них, я не знаю.

— Добре, давайте ближче до справи, Гроховський. Де, коли і скільки разів ви зустрічалися з Роговцевим у червні цього року?

Гроховський задумався.

— Тричі.

— Давайте докладно.

— Першого разу Корж послав мене, здається, десятого. Сказав, аби я передав Роговцеву на словах, що коли той не поверне залишок боргу протягом двох тижнів, то він продасть розписку бандитам. Другий раз був у районі двадцятого.

Туполєв напружився.

— Точніше. Що значить «у районі»?

— Зараз, згадаю… Коли йде «Поле чудес»? По п’ятницях?

Туполєв помітив, що адвокат, яка з нудьгою дивилася у вікно, посміхнулася.

— Так.

— У такому випадку, у суботу, двадцять першого. Корж сказав, що Роговцев, звичайно, даруйте на слові, мудак, але деяка користь від нього все-таки буде. І зажадав, щоб я з’їздив до нього, забрав якийсь конверт.

— Тобто де були не гроші? Адже гроші вам би довелося перерахувати і видати на них Роговцеву розписку?

— Це були фотографії. Коли я привіз конверт Коржу, він прямо при мені його відкрив і почав їх розглядати.

— Ви бачили, що на них?

— Краєм ока бачив одну фотографію. Там була наречена у фаті та хлопець у костюмі. Словом, весілля.

— Весілля? — Туполєв не зміг стримати подиву. — Ви в цьому впевнені?

— Клянуся, — з жаром відповів Гроховський. Як не дивно, це нехитре піонерське «клянуся» Туполєв знайшов досить переконливим. Тим більше, що Гроховський поспішив додати:

— Ще я пам’ятаю, що Корж, коли розглядав фотографії, раптом сказав: «Хто б міг подумати? „Італійський гриль“!»

— Що ще сказав Корж?

— Нічого особливого. Він усе уважно переглянув і залишився дуже задоволений. Корж сказав, щоб я зайшов до нього через годину, і тоді дав мені новий пакет та зажадав, аби я їхав по Роговцева і привіз його до нього на квартиру. Що я і зробив. А потім відвіз Роговцева додому. Таким веселим я ще ніколи його не бачив. Він навіть запропонував мені випити.

— Добре. Це була ваша друга зустріч. А коли ви бачилися востаннє?

— Це і було востаннє. Просто вийшло, що за суботу я бачився з ним двічі.

— Тобто після суботи ви з Роговцевим не бачилися?

— Ні.

— Це Корж мені в середу сказав. Що от, мовляв, позавчора ввечері одним клієнтом стало менше.

«Еге, з цим Пашею ще працювати і працювати. Тяганини на місяць, — втомлено подумав Туполєв. — Але „Італійський гриль“ і весілля потрібно пробити якнайшвидше».

Нержин під’їхав до будинку Литовцевої пізно ввечері. Вона дозволила йому з’являтися в неї в будь-яку годину дня і ночі, без попереднього телефонного дзвінка, чим Нержин не забарився скористатися.

Двері відкрила Іра. Вона виглядала стривоженою.

— Сергію, тут таке діється…

Нержин остовпів на порозі.

— Що сталося?

— Та ви заходьте, заходьте, — промимрила Іра. І, поступово впадаючи в істеричний транс, почала викладати Нержину:

— Розумієте, Сергію, Аркадій Всеволодович при смерті. Нам дзвонили з клініки, сказали, що сьогодні вдень його вкусила отруйна змія. Аркадій Всеволодович дуже полюбляв цих гадюк. Ми з Маргаритою завжди боялися, що це добром не скінчиться, але відговорювати його було марно… Маргарита поїхала до нього в клініку.