Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

Раптом мозок жінки обпекло. Чим вона відрізняється від професійних кілерів? Та єдино тим, що діє сама по собі, а отже, після виконання замовлення її… просто вб’ють — так само, як вона вб’є клієнта.

«Неважко здогадатися, кому він доручить убити мене після того, як я приберу клієнта», — смутно посміхнулася жінка, згадуючи широку посмішку свого нового коханця.

У двері подзвонили. Жінка здригнулася.

«А ось і мій чарівний кат».

Жінка зловісно посміхнулася, кинула оцінюючий погляд у дзеркало. Так, сьогодні вона шалено приваблива! Вона поправила зачіску, підфарбувала губи і побігла відчиняти.

Вона була зворушена. Орхідеї! Сорт «Рів’єра». Вісімнадцять квіток на трьох м’ясистих стеблах — жовтогарячі пелюстки, обсипані фіолетовим ластовинням. А ще — білі китайські хризантеми, три рожеві гербери та шість білих гвоздик.

— Це тобі, — урочисто проголосив Руслан, вступаючи в квартиру.

— Я обожнюю квіти! — вигукнула жінка. У цей момент вона була майже впевнена в тому, що таки обожнює. Якби Руслан приніс їй у подарунок набір будівельних інструментів, вона, звісно, вигукнула б: «Обожнюю робити ремонт!» — Букет просто чарівний!

— Ще б пак! Майже двісті баксів! — у голосі Руслана відлунювали і гордість, і радість, і усвідомлення своєї невідпорності.

Він сів на стілець, скинув тенісні туфлі та закинув ноги на стіл, мало не перекинувши салат із креветок.

— Ну як? Вийшло з документами? — поцікавилася жінка, наливаючи собі і йому мартіні.

— А як, цікаво, у мене могло не вийти? Я цього типа вже чотири роки пасу. Він, щоб ти знала, мій боржник до скону!

Жінка слухала Руслана з відкритим ротом. Нехай бачить, що вона дуріє від його розповідей.

— У нього синаш — чистий недоумок, — продовжував Руслан. — Тато грошей мало давав на кишеню, тож подався хлопець у бізнес. І скоро влетів на бабло. Тато в паніці, підняв кіпіш, назбирали бабок, але обмаль, десь половину необхідного. Я тоді ще тільки починав. Словом, я їм сказав так: ви мені давайте все, що є, я людям поясню, а решту потім відробите. А тато цього кренделя працює де? Правильно. Тому в мене з документами проблем немає…

— Ну ти даєш, Руслане. Та ти просто майстер комбінацій! — захоплено вигукнула жінка.

Вона вже затямила, що для Руслана ніякі лестощі не можуть бути надто грубими.

— Але я тобі твої папірці не віддам.

— Це як розуміти?

— Так Іван Іванович сказав. Поки клієнта не обробиш, документів не побачиш.

— Ну ти хоч скажи, як мене тепер зватимуть. Я ж маю звикати до нового імені.

— Це можна, — Руслан витяг із внутрішньої кишені паспорт. — Ти тепер Олена Іванівна Коваль. Ім’я дуже гарне, бо непомітне.

— Справді, цих Ковалів у Києві, напевно, з тисячу проживає.

— Ну і нехай собі проживають, — Руслан утратив інтерес до теми бесіди. — А в нас тут горілка холоне, — він залпом вихилив келих мартіні та наклав собі в тарілку оселедця під шубою.

Жінка увімкнула CD-плеєр, і кімната потонула в ненав’язливому блюзі.

Льова, або ж Лев Володимирович Коган, не мав до Коржа особистих претензій. Інша річ — хазяїн. У того з директором «Сибірського хутра» були старі рахунки, які треба було оплатити кров’ю сповна.

У Києві Льова з’явився десять днів тому з «чистим паспортом». Він не був тут уже п’ять років, адже працювати випадало в основному на Кіпрі, у Туреччині та Єгипті.

Напарник Кент, з яким вони наприкінці вісімдесятих років розводили тіньовиків та перших кооператорів, зав’язав із криміналом і перейшов на цілком легальну торгівлю старими іномарками. Бізнес він поставив на широку ногу, товар стікався з усієї Європи.

Кент навідріз відмовився мати з Льовою будь-які справи, але на спомин про колишню дружбу звів залітного гостя з районним авторитетом на прізвисько Кийок. Братва Кийка прикривала бізнес Кента. Кийок поставився до Льовиних проблем із розумінням, напоїв «Абсолютом» і гостинно підклав під нього якусь маньку. «Абсолюту» Льова хильнув, а від маньки втік, аби ніхто не прознав, що в нього останнім часом проблеми в ліжку.

Так у Льови з’явилася своя команда: Чалий, Колима і Спец. Перші два були здоровенні мордовороти і взагалі виглядали цілком переконливо. Спец видався Льові здихликом, але, як запевнив Кийок, він чудово стріляв і відмінно знався на підривних пристроях. Льова одержав усіх трьох у тижневу оренду з правом продовження за смішні гроші.

Перший замах на Коржа підтвердив золоте правило «дешева рибка — смердюча юшка». Таких телепнів, як Чалий і Колима, Льова не зустрічав ні на Кіпрі, ні на Сицилії.