Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

— Скільки разів ви бачили Юру з нею?

— Чотири… Востаннє — здається, у березні.

— А чому ви думаєте, що ця Іра була саме коханкою?

— Ну… Юра якось на п’яну голову сам розбовкав: щось там про ночі пристрасті і таке інше.

— Тут її немає? — Полур’янов простягнув Гені ювілейний номер журналу «Українська жінка», де на останній сторінці містилися фотографії всієї редакції.

— От вона, — Гена впевнено тицьнув пальцем у перший ряд групового фото. Він указав на Ірину Голубєву.

— Усе має бути натурально, рідна, — пояснював задоволений Руслан, сьорбаючи каву.

Жінка лежала в нього на плечі, її обличчя вже не було таким блідим, як уранці. За півтори години, що минули з того моменту, як вони повернулися з аеропорту, він кохався з нею двічі.

— Якщо вже доведеться затирати мусорам, що ти моя подружка, то я мушу добре уявляти собі, що це таке, — продовжував Руслан.

Попіл Руслан струшував просто на підлогу, але жінку це не дратувало. Він подобався їй: гарний, поступливий, з почуттям гумору в нього був повний порядок, ще й дурний… Чого ще можна жадати від чоловіка?

— Ти мій найкращий чоловік, ще ні з ким я не зазнала такої насолоди, — томно прошепотіла жінка, припечатуючи поцілунок до його гладенько виголеної щоки.

Це не було неправдою. Це було перебільшенням. Жінка добре засвоїла: лестощі — найкоротший шлях до серця чоловіка, надто в її становищі.

— Правда, найкращий? — Руслан, звиклий до продажного кохання, дещо збентежився.

— Правда, — жінка по-котячому облизнула свої повні чуттєві губи і сіла на ліжку. Він має бачити її у всій красі.

Руслан мимоволі замилувався її тілом. Біла, гладенька шкіра. Акуратний трикутник лобка. Красиві античні груди. Авжеж, така жінка йому потрібна. Така, саме така жінка, від якої закипає кров у жилах кожного чоловіка!

— Іван Іванович мені не говорив, що ми маємо справу з такою спокусницею, — Руслан не приховував замилування.

— Іван Іванович багато чого тобі не говорив, — загадковим тоном сказала жінка.

Вона тріумфувала. Якщо все піде так, як задумано, вже через кілька днів вона попихатиме Русланом, як маріонеткою. Адже є тільки одна зброя, яка уражає напевно і не визнає бронежилетів. Ця зброя — жіночі чари.

— Ви не відмовитеся, якщо я запрошу вас перекусити? — усміхнулася Діана, яку Туполєв попросив про п’ятнадцять хвилин вільного часу. — А то набігалася по місту і зголодніла, як вовк.

— Не відмовлюся, — галантно кивнув Володимир.

Редакція мала крихітне кафе на три столики. Зараз тут не було нікого. Більшість співробітників уже встигли пообідати. Впевнено, немов на власній кухні, Діана витягла з холодильника пакети з гамбургерами і дві прозорі салатниці. Гамбургери спритно засунула в мікрохвильовку, салати розпакувала і поставила на стіл. Потім вмикнула кавовий автомат.

— Ви були знайомі з Юрієм Роговцевим? — спитав Туполєв.

— Так, трохи. Він колись належав до членів клубу «Венеція».

— Його знайшли мертвим учора вранці.

Діана промовчала. Мовчав і Туполєв. Він хотів простежити реакцію співрозмовниці.

— Не дивно, — сказала вона нарешті. — Юра весь час ходив під Богом.

— Тобто?

— Думаю, у нього були погані друзі. Не знаю, чому, але свого часу Маргарита наполягла, аби його прийняли до Клубу. Мені він одразу не сподобався. Інтуїція мене, на жаль, не підвела. Врешті його таки вигнали з Клубу.

— Чому?

— Це поза моєю компетенцією. Юрою займалася служба безпеки «Золотого кореня».

— А що він робив у Клубі?

— Нічого. Платив внески. Відверто кажучи, точно не знаю.

— А хто знає?

— Маргарита й Аркадій Всеволодович.

— Добре, поговоримо про вас.

— Із превеликим задоволенням, — Діана церемонно кивнула.

— Як ви провели вечір понеділка?

— Понеділок був у нас позавчора?

— Так.

— Ага, я була зі своїм другом. Він може підтвердити це.

— Добре. А що ви робили в середу та п’ятницю минулого тижня?

— Не так просто пригадати… Так, у середу я цілий день просиділа на роботі, до сьомої вечора. Потім поїхала додому. Мій друг у середу не приходив — це я добре пам’ятаю. А в п’ятницю… Теж працювала, а потім зустрічалася з другом.

— А хто він, ваш друг? Він, випадково, не з Клубу зразкових чоловіків?

— Ні, він із клубу хіба що дуже гарних. Я не так давно з ним познайомилася — місяці два тому. Він бізнесмен. Молодий, мужній, привабливий… Відверто кажучи, — Діана довірчо понизила голос, — напрочуд вдала знахідка для незаміжньої жінки.