Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Нік спробував вирватись, але сил не вистачало. Він відчував, як пальці Роджера тягнуться до його шиї. Шерман обхопив тіло Інгліша, водночас стискаючи йому горлянку.

Лоїс бачила, як чоловіки зникли під водою, і спробувала пірнути за ними, але рятувальний жилет уперто виштовхував її на поверхню.

Вона гарячково спробувала розв’язати вузли і скинути жилет, але мотузки намокли у воді й не піддавалися.

— Ніку! — закричала Лоїс, знову намагаючись пірнути, але жилет вкотре не давав цього зробити.

Раптом дівчина помітила тінь під водою, і двоє чоловіків виринули на поверхню. Інгліш руками намацав обличчя Шермана та щосили всадив великі пальці йому в очі, опускаючи того під воду. І море знову зімкнулося над ними.

Серце Лоїс калатало від страху за Інгліша. Вона не відводила погляду від бульбашок на поверхні води, де точилася затята боротьба. Нарешті чоловіки виринули ще раз, Шерман більше не боровся. Його руки і ноги були зімкнуті навколо тіла Інгліша, а той відчайдушно намагався вирватися з обіймів уже мертвого шантажиста.

Лоїс кинулася до них, намагаючись схопити Ніка, перш ніж вони знову зануряться під воду, але не встигла. Вода поглинула чоловіків, коли лише кілька дюймів відділяло її від Інгліша. За мить Нік знову виринув, перекинувся на спину і затих. Лоїс схопила його, підтягнула до себе й полегшено зітхнула. Він знепритомнів, але був живий.

Дівчина підтримувала його на поверхні, штовхаючи до магнітофона, що плавав неподалік, аж поки їх не підібрав Керр. Той саме кружляв моторним човном навколо яхти, що палала, наче свічка, і повільно занурювалась у море.

Сем Крейл підіймався мармуровими сходами, що вели до головного входу нової міського лікарні, де його уже чекав доктор Інголс, головний хірург клініки.

Інголс, високий скромний чоловік років сорока, хвилювався через те, що отримав такого пацієнта, як Нік Інгліш.

Постійні телефонні дзвінки, репортери та відвідувачі, серед яких кінозірки, актори театру, відомі спортсмени й політики, котрі намагалися відвідати Інгліша, паралізували роботу рецепції, тож Інголс насолоджувався тим, що раптом потрапив у центр уваги.

Потиснувши лікареві руку, Крейл запитав:

— Як пацієнт? Я можу його побачити?

— Так, — відповів Інголс, усміхаючись. — Він одужує. Тепер основна проблема — втримати його у ліжку.

— А рана?

— Затягується. За два тижні зможе поїхати додому.

— Добрі новини. Що ж, я піднімуся до хворого. Дякую, лікарю.

— Ми робили все можливе, — засяяв Інголс. — Звичайно, половину справи зробила його непогана фізична форма.

Кивнувши, Крейл пішов білосніжним коридором до ліфта.

Інгліш лежав у ліжку, біля відчиненого вікна. Поряд, на столику, примостився стіс листів, телеграм і книг. У кутку на стільці сидів Чак Еган, пильно спостерігаючи за усім, що діється довкола. Ніхто у лікарні не зміг пройти повз нього. Чак сидів так уже три дні, відтоді, як пораненого Ніка привезли сюди, і навіть Інгліш не зміг його прогнати.

— Привіт, Ніку, — вигукнув Крейл, підходячи до ліжка. — Як почуваєшся?

— Привіт, Семе! — відповів Інгліш. — Візьми собі стілець.

— Я постою.

— Слухай, Семе, чого всі бігають біля мене, ніби я мала дитина. І ще цей шарлатан Інголс не відпускає мене додому.

Крейл спохмурнів.

— Ти пролежав без свідомості два дні, і всі заходи безпеки зараз — просто необхідні, — сказав адвокат, узявшись за стілець. Тоді глянув на Чака: — Піди прогуляйся, Егане, подихай свіжим повітрям. Я з ним побуду.

Чак незадоволено фиркнув.

— Ага. Тільки-но я відвернувся, як Нік отримав кулю в бік, — гірко сказав водій. — Я залишуся тут.

— Облиш, — усміхнувся Інгліш до Крейла. — Навіть я здався, намагаючись вигнати його. Які новини?

— Ти чистий, — повідомив адвокат. — Магнітофонні записи розставили всі крапки над «і», можеш ні за що не хвилюватись. Я навіть не здивуюся, якщо комісар прийде з вибаченнями.

Інгліш скривився.

— Його тут тільки бракувало... Що із Шерманом?

— Знайшли тіло. Ти зламав йому шию.

— Я висів на волосині, Семе, — сказав Інгліш. — Чорт забирай, Семе, він майже втопив мене. Лоїс у порядку?

Крейл кивнув.

— Так. Я розмовляв з нею телефоном сьогодні вранці. Судячи з голосу, в неї усе добре.

— Вона прийде мене відвідати? — трохи стривожено запитав Нік. — Я так чекаю на неї...

— Не знаю, — знизав плечима Крейл.

Інгліш хотів щось сказати, але передумав. Замість того запитав:

— А що сталося з цим хлопцем, Пеном?