Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Поза бухтою дужче свистів вітер, і море несамовито штормило, хитаючи човен, наче якусь тріску. Це вселило надію, що на борту яхти навряд чи почують шум їхньої моторки.

— Зменшуй швидкість, — звернувся Нік до Керра, — і дрейфуй. Не хочу, щоб нас помітили.

— Без проблем.

Човен за інерцією підійшов до яхти, і Том вивернув кермо, аби не вдаритися бортом.

Поки Керр в’язав мотузку, Інгліш схопився за блискучі мідні поручні й обережно оглянув палубу. Тоді вони вибралися на борт яхти.

Верхня палуба була порожньою, але у каютах світилося.

— Я піду першим, — прошепотів Інгліш. — Тримайся позаду, щоб тебе не було видно.

Він тихенько підійшов до люка і зупинився, прислухаючись. Навкруги було тихо. Нік почав спускатися сходами, коли раптом двері каюти в кінці коридору відчинилися.

Інгліш причаївся, розуміючи, що не зможе пройти вперед непоміченим і не встигне піднятися сходами назад. Якщо той, хто вийшов з каюти, має пістолет, — йому кінець.

Аж раптом він побачив Лоїс.

Бліда й перелякана, вона виходила з каюти. Її біла блузка була розірвана від плеча до ліктя, а одна панчоха теліпалась нижче коліна.

— Лоїс! — прошепотів Інгліш.

— О, Ніку! — закричала дівчина і радісно кинулася до нього в обійми.

Спускаючись сходами униз, Керр раптом зупинився. Він сподівався встрягнути у бійку, але, побачивши Інгліша, що обіймає молоду дівчину, застиг, ніби налетів на цегляну стіну.

Нік не помічав здивування Керра. Він обіймав Лоїс, радіючи, що знайшов її живою.

— Ти в порядку? — запитував бізнесмен укотре. — Тобі не боляче?

— Усе добре. Я... я думала, це Шерман повернувся. О, я така рада тебе бачити! — раптом Лоїс трохи відсторонилася від нього й почервоніла. — Вибач, що кинулась тобі в обійми, я просто була налякана.

— Моя люба дівчинко! — почав Інгліш, але раптом зрозумів, що немає часу для порожніх розмов. — На борту є ще хтось?

Дівчина здригнулася.

— Так. Охоронець Шермана — Пен. Він там, — вона показала на іншу каюту. — Я боюся туди заходити. Я його вдарила.

— Ти його вдарила? — перепитав Інгліш. — Що сталося?

— Він напав на мене, хотів зґвалтувати. Я вирвалась і вдарила його по голові пляшкою. Я... я думаю, що вбила його.

Нік побачив, що дівчина ледь стримується, аби не розплакатись, і пригорнув її до себе.

— Заспокойся, Лоїс. Я прийшов забрати тебе звідси.

Він глянув через плече на Керра.

— Перевір, що там сталося з тим типом.

Моряк протиснувся повз них, відчинив двері й увійшов до каюти. За хвильку він вийшов, усміхаючись.

— Прекрасний удар, міс! — вигукнув захоплено Керр. — Ви розбили йому голову, але нічого страшного, очухається.

Лоїс сперлася на Інгліша.

— Я дуже боялася, що Пен мертвий... — пожалілася дівчина. — Але він був такий нахабний.

— Ходімо! — перервав її Нік. — Ти поїдеш додому.

— Ні, зачекай, — вигукнула Лоїс, схопивши його за руку. — Це важливо, Ніку! Нам дещо потрібно забрати.

— Гаразд, зачекаємо, — Інгліш повернувся до Керра: — Зможеш затягнути у човен того бовдура? Він мені потрібен.

— Без проблем, — кивнув моряк.

Інгліш пішов за Лоїс.

— Дивись, що я знайшла, Ніку, — дівчина показала на шкіряний портфель. — Тут магнітофон. У ньому записи розмов Шермана. Напевно, Пен збирався шантажувати свого боса, тому ретельно записував усі його розмови. Ось послухай.

Вона відкрила портфель і натиснула вмикач. Почувся голос Шермана:

— Убивство — дивна штука. То — як лавина, що набирає обертів. Одне вбивство тягне за собою інше. Я б не потрапив у цю історію, якби той бовдур, Рой Інгліш, не спробував мене обдурити. Не треба було працювати з ним. Поки я не знав його, у мене був стабільний бізнес. І от тепер усе висить на волосині. Уяви тільки: чверть мільйона на рік! Думаєш, я віддам їх просто так? Роя Інгліша я вбив у пориві несамовитої люті. Простіше було знайти когось іншого на його місце, але я став сам не свій, дізнавшись, що Інгліш мене дурить, і застрелив його. І тут почалося...

Вони стояли та слухали, доки голос Шермана з магнітофона не сказав:

— Я зробив усе, щоб він дізнався про свою коханку і Гарі Вінса. Я не був упевнений, що він їх уб’є, тож вирішив допомогти...

Інгліш обійняв Лоїс і притис до грудей.

— Те що треба! — вигукнув він. — Тепер ми заженемо цього покидька на електричний стілець.

— Ходімо, Ніку, — дівчина вимкнула магнітофон. — Не можу дочекатися, коли ми віддамо ці записи поліції.

Інгліш узяв чемоданчик, повернувся і раптом здивовано застиг.