Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Поліція!

Цікаво, вони знають, що він тут, чи просто перевіряють усе підряд, сподіваючись знайти його? Швидко перетнувши кімнату, чоловік схопив капелюх і пальто та вийшов у коридор, але раптом зупинився.

Нік і гадки не мав, чи є у будинку запасний вихід. А навіть якщо і є, то які шанси, що його не перекрила поліція? Подумавши хвилину, кинув капелюх і пальто на стілець та повернувся у вітальню.

Якщо його загнали в кут, отже, така його доля. Чорт забирай, він не втікатиме, наче якийсь кишеньковий злодій. Стоячи перед каміном, Нік похмуро розглядав вогнище і чекав.

Час минав повільно, й Інгліш уже вирішив, що хвилювався даремно, коли раптом різко озвався дверний дзвінок.

Він швидко підійшов до телефону, схопив слухавку і набрав номер Сема Крейла. Той відгукнувся миттєво.

— Сем? Це Нік, — проказав Інгліш тихо і швидко. — Ти переміг. Поліція дзвонить у двері.

— Нічого не говори! — відрізав адвокат. — У відділку я буду раніше за тебе. Довір усе мені, Ніку, просто мовчи. Де Ліон?

— Його нема. Знайди його, Семе. Я можу надіятися тільки на вас двох.

— Ти можеш на нас покладатися, — підтвердив Крейл. — Тримай рот на замку, а все решта — за мною.

— Дуже зручна порада, — невесело буркнув Інгліш. У двері забарабанили. — Вони гримають у двері. Зустрінемось у відділку, — і повісив слухавку.

Інгліш вийшов у коридор і відчинив двері. Засунувши одну руку в кишеню пальта, перед порогом стояв Моріллі. Його худе обличчя виглядало дуже блідим у м’якому світлі коридору, а очі насторожено блищали.

— Привіт, лейтенанте, — спокійно сказав Інгліш. — Неочікуваний візит. Що вам потрібно?

— Можна зайти, містере Інгліш? — запитав Моріллі.

— Ви самі?

— Ні, але всі залишилися внизу.

Нік кивнув та відійшов убік.

— Заходьте.

Моріллі ступив у хол, зачинив вхідні двері й кивнув у напрямку вітальні. Інгліш пройшов уперед, зупинився біля каміна і повернувся до поліцейського.

Лейтенант підозріло оглянув кімнату.

— Тут нікого нема, — пояснив бізнесмен. — Міс Маршал вийшла.

Моріллі кивнув, пригладивши вуса.

— Пояснити, чому я тут, містере Інгліш?

Той усміхнувся.

— Я давно перестав здогадуватись, — сказав у відповідь. — Тож, будь ласка, поясніть.

— Вас звинувачують у вбивстві Джулії Клер і Гарольда Вінса, — Моріллі відвів погляд від Інгліша.

— А ви що, працюєте ще й на державу, лейтенанте? — запитав Інгліш. — Я думав, ви приватний детектив і допомагаєте мені.

— Саме так. Я роблю вам зараз послугу, — відповів Моріллі. — Тому я тут сам. Буде безпечніше, якщо вас заарештую я.

Інгліш підвів брови.

— Чому?

— Ну, ви можете спробувати втекти, але у вас стрілятимуть, — пояснив Моріллі. — Охочі позбутися вас, містере Інгліш, ледь не стають у чергу.

— І серед них комісар?

Моріллі знизав плечима.

— Не знаю. Але буде краще, якщо вас заарештую я. Кепські справи, містере Інгліш. Окружний прокурор вважає, що має достатньо доказів, аби відправити вас на електричний стілець.

Інгліш мовчав.

— Ви їздили на квартиру до Вінса, так? — запитав Моріллі, уважно спостерігаючи за Інглішем.

— Крейл порадив мовчати, — невимушено пояснив Нік. — Він дорого мені обходиться, тож я, напевно, скористаюся цією порадою, лейтенанте.

— Думаю — це правильно, — Моріллі пригладив вуса. — Завтра газети піднімуть такий шум...

— Що ж, не буду вас затримувати. Ми йдемо? — запитав Інгліш.

Вони були вже біля дверей, коли задзвонив телефон. Моріллі першим схопив слухавку.

Інгліш дивився на нього без жодних емоцій.

— Хто це? — різко запитав Моріллі. Він послухав, а тоді сказав: — Так. Хто телефонує? — знову послухав і додав: — Її нема. Хто говорить?

Інгліш відчував, як холодний піт збігає по хребту. Це, напевно, Ед, він питає про Лоїс. Отже, у Коррін її нема.

— Це лейтенант Моріллі з відділу розслідування убивств, — відрізав Моріллі. — Не викручуйся. Хто ти?

Коли розмова обірвалася, лейтенант розлючено гримнув по столу і вигукнув у слухавку:

— Оператор! Це лейтенант Моріллі, поліція. Звідки щойно телефонували на цей номер? — він трохи зачекав, тоді відповів: — Дякую. Перемкніть мене на відділ розслідування убивств, можете? — ще зачекавши, він продовжив: — Баркер? Моріллі. Відправ машину до бульвару Лоуренс, 25, якнайшвидше. Зателефонуй мені, як тільки отримаєш якусь звістку. Я на Вестсайд 57794.

— Це адреса дружини мого брата. Вона у біді? — запитав Інгліш.

Моріллі вивчально глянув на нього.