Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

За диваном він побачив краєчок чогось схожого на носову хусточку. Це була жіноча хустинка з вишитими на куті ініціалами Л. М. Ліон похитав головою. Лоїс, напевно, переконала Коррін піти з нею, а світло вони просто забули вимкнути.

Шукаючи очима телефон, аби подзвонити Інглішу і запитати, чи не повернулася Лоїс, він знову глянув на перекинуту пляшку бренді. Щось тут не так. Невже Коррін пручалася? Лоїс так налякала її, що жінка перекинула пляшку? Це малоймовірно, подумав Ед і вийшов у хол.

Навпроти були двері спальні, й він обережно повернув клямку. У кімнаті було темно, тож Ліон, намацавши вимикач, увімкнув світло. Спальня виявилася такою ж неохайною, як і кухня. Посеред кімнати на підлозі лежала рожева шовкова накидка. На ліжку були розкидані панчохи, білизна і шуба. Нічний столик був засипаний пудрою, а дзеркало давно ніхто не протирав від пилу. Пляшечка з кремом перекинулась, і з неї на паркет витікала густа блідо-рожева маса.

Ліон знизав плечима і вже збирався вимкнути світло, аж раптом дещо привернуло його увагу.

Двері ванної кімнати були привідчинені, а за ними виднівся червоний шнурок, прив’язаний до вішака.

Шнурок був натягнутий, занадто натягнутий. Ліон швидко пересік кімнату і повільно потягнув на себе двері. Щось важке заважало їм відчинитися. Він був готовий до того, що зараз узріє, але все одно відчув, як холодний піт виступив у нього на спині, коли побачив бліде обличчя Коррін Інгліш.

Повішена на дверях, вона застигла в агонії; її обличчя спухло, а язик вивалився поміж маленьких білих зубів. Червоний шовковий шнурок глибоко врізався у шию, а руки закостеніли, ніби останньої миті свого життя вона відчайдушно намагалася когось відштовхнути.

Ліон торкнувся її руки. Вона була ще теплою. Деякий час він просто щось роздумував, не відводячи погляду від мертвої Коррін, тоді швидко повернувся у вітальню.

Ед думав про Лоїс. Коли вона прийшла, Коррін була уже вбита? Чи Лоїс застала її ще живою? Ліон відчув, як піт виступив у нього на обличчі. Якщо Інгліш дізнається про Коррін, на місці не всидить. Його не зможе зупинити ніхто, тим більше, якщо стане відомо, що Лоїс у Шермана.

Ліон витер обличчя хустинкою. Схоже, що Лоїс таки у Шермана в руках. Детектив розмірковував, що робити далі. Напевно, спочатку треба перевірити, чи Лоїс немає вдома. Можливо, ще не варто панікувати.

Він підійшов до телефону, проглянув телефонну книгу, шукаючи номер Лоїс. Набравши потрібні цифри, став нетерпляче чекати.

Раптом щось клацнуло, і почувся чоловічий голос:

— Хто це?

— Це Вестсайд 57794? — обережно запитав Ліон.

— Так. Хто телефонує?

Ед почув незнайомий голос.

— Мені потрібна міс Маршал, — сказав обережно.

— Її нема, — відповів голос. — Хто говорить?

— Не все зразу, — різко мовив Ліон. — Хто ви і що робите у квартирі міс Маршал, якщо її там нема?

— Це лейтенант Моріллі з відділу розслідування убивств, — сухо відповів голос. — Не викручуйся. Хто ти?

Ед швидко кинув слухавку і відчув, як холодок пробіг уздовж хребта. Моріллі! Чи встиг Інгліш утекти?

Нік Інгліш безцільно ходив по кімнаті, час від часу поглядаючи на годинник над каміном. Його переповнювали тривожні думки. Минуло трохи більше години відтоді, як Лоїс вийшла з квартири і чверть години, відколи Ліон подався за нею.

Інгліш прикинув, що Ліону треба двадцять хвилин, аби дістатися бульвару Лоуренс. Навіть якщо Лоїс там нема, це не означає, що вона у небезпеці. Дівчина могла залишити будинок раніше, ніж туди приїде Ед.

«Чому я дозволив їй піти туди? — сердито думав Інгліш. — Я мав здогадатися, що Коррін небезпечна для Шермана».

Щоб якось відволіктись від важких думок, Нік почав розглядати кімнату Лоїс. Усе було так, як він собі й уявляв, — гарно вмебльоване, комфортне, світле і затишне помешкання. Якщо тільки із Лоїс щось трапиться!..

Його шокувала думка, що він так переймається за дівчину. Тільки тепер, коли Джулія мертва, Нік зрозумів, наскільки важлива для нього Лоїс. Джулія притягувала, була лялькою для розваги і сексу, тоді як Лоїс працювала поряд із ним п’ять років, і він раптом зрозумів, що всі досягнення — це, частково, і її заслуга та віра у нього.

Якщо тільки з нею щось трапиться!

Він нетерпляче підійшов до вікна і глянув униз на вулицю. Дощ малював на вікні дивні візерунки.

Нік марно вдивлявся у темряву, сподіваючись побачити Лоїс, коли раптом очі різонули синьо-червоні блискітливі маячки на автомобілі, що несподівано виїхав з-за рогу і зупинився біля будинку. Інгліш поспішно прикрив штору.