Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Пістолет хитнувся і націлився на Гарі.

— Не рухатися, — тихо мовив незнайомець. — Нікому не рухатися.

Зачинивши двері, він пройшов до центру кімнати.

Гарі полегшено зітхнув — це не Інгліш.

— Забирайся звідси, — сказав Вінс усе ще нетвердим голосом, не зводячи очей із пістолета.

Шерман сів у крісло біля вогню. Його впевнені рухи шокували Джулію.

— Стій, де стоїш, — гаркнув той, закидаючи ногу на ногу. — Не робіть дурниць, інакше стрілятиму.

— Ви... ви хто? — ніяково запитав Гарі, раптом зрозумівши, що це не грабіжник. Грабіжники так вишукано не одягаються.

— Мене звати Роджер Шерман, — м’яко відповів той. — Ви мене не знаєте, — він спостерігав за Гарі та Джулією, яка прикривала ковдрою груди, дивлячись на нього широко розплющеними наляканими очима. — Привіт, Джуліє. Ти не знаєш мене, але я знаю тебе. Я спостерігав за вами обома. Як на мене, то ви надто ризикували, приходячи сюди. Зрештою, ви платили Рою Інглішу, щоб він мовчав, хіба ж ні?

— А ти звідки про це знаєш? — запитав Гарі й раптом зблід.

— Мій любий друже, а від кого, як ти думаєш, Рой Інгліш про все дізнався?

— То ти хочеш шантажувати нас? Скільки?

Шерман усміхнувся:

— Гроші мені не потрібні. Я хочу влаштувати пастку.

Гарі відчув, як напружилася Джулія, і взяв її за руку.

— Яку пастку?

— Нік Інгліш став у мене на дорозі, — пояснив Шерман, — і я хочу його прибрати.

— А ми тут до чого? — здивувався Гарі й спробував підтягнути до себе халат.

— Не рухайся! — вигукнув Шерман. — Залиш халат у спокої.

— Дай нам хоча б одягнутися, — попросив Вінс, завмерши. — Не будь дурнем.

— Дурень серед нас — ти, — відповів Роджер. — І мені треба, щоб Інгліш застав вас саме у такому вигляді.

Гарі напружився, але до пістолета йому було задалеко.

— Ти що, привів його сюди?

— Я чекаю на нього, — всміхнувся Шерман і глянув на Джулію. — Йому вже, напевне, розповіли, чим ви двоє тут займаєтеся. Думаю, Інгліш уже мчить з усіх ніг.

— Послухай, — гарячково мовив Гарі. — Я заплачу, скільки потрібно, щоб ти випустив нас звідси. Скільки?

— Справа не в грошах... — почав Роджер, але його перебив телефонний дзвінок. — Не рухатись. Я підійду, — продовжив непрошений гість, підходячи до телефону на нічному столикові недалеко від Джулії.

Вона з острахом відсахнулась від пістолета, якого Шерман наставив на неї.

— Так? — сказав той у слухавку, спостерігаючи за Гарі, його щелепи не переставали ритмічно рухатись. — Добре, — продовжив він. — Усе решта я зроблю сам, — він поклав слухавку та відійшов до крісла. — Інгліш уже в дорозі. Зачекаємо ще хвилин десять.

— Але це нічого не дасть! — відчайдушно вигукнув Гарі. — Бос розлютиться ще більше. Я визнаю, що це буде удар для нього, але він ударить у відповідь. Ти не прибереш його з дороги у такий спосіб.

— Та невже? — всміхнувся Шерман і кивнув на кольт, який тримав у руці в шовковій рукавичці. — Я викрав у нього пістолет і завтра вранці Інгліша заарештують за вбивство. Точніше, за два вбивства.

Гарі застиг.

— Що ти маєш на увазі?

— Це ж очевидно, хіба ні? Коли я почую його кроки, то застрелю вас. Хто зможе довести, що це вчинив не він?

Джулія раптом перестала дихати.

— Кохана, це блеф, — спробував заспокоїти її Гарі. — Він не посміє цього зробити.

Жінка не могла відвести погляду від Шермана. Його байдужий погляд вселяв у неї справжнісінький жах.

— Він зробить це, — тихо мовила Джулія, ледве ворушачи пересохлими губами.

— Звичайно, що зроблю, — лагідно мовив Шерман. — Ви достатньо повеселилися, тепер настав час платити.

— Тебе спіймають, — Гарі гарячково шукав вихід. — Тобі звідси не втекти.

Роджер засміявся.

— Я добре плаваю, під вікном тече річка, а ніч така темна, що мене ніхто не помітить.

— Ти не зробиш цього, — вигукнув Гарі, раптом зрозумівши, що чоловік перед ним не блефує.

— Перевіримо за кілька хвилин, — від голосу Шермана у Гарі наче кров застигла.

— Відпусти її, — попросив він хрипло. — Одного вбивства достатньо.

— Вибач, я не можу так ризикувати, — відповів Роджер. — Вона може мене видати.

— Джулія не видасть, — молив Вінс. — Вона пообіцяє мовчати.

— Вибач, — повторив Шерман. — Зрештою, подвійне вбивство значно драматичніше. Якщо Інгліш уб’є тільки тебе, йому все зійде з рук, про це подбає його адвокат. А якщо уб’є вас обох... — він знову сів у крісло. — Хочете помолитись? Я не слухатиму.

Гарі зрозумів, що має справу із психом, і благати про щось нема сенсу. Необхідно було спробувати відвернути увагу Шермана і перехопити пістолет, тоді у них з’явився б хоч якийсь шанс. На жаль, Гарі сидів на ліжку, далеченько від Шермана: їх розділяло футів вісім.