Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

— Буду вдячна.

— Я покладу квитки у конверт, підпишу, що він — для тебе, і завезу в клуб дорогою додому.

— Дуже дякую, Гарі, — повторила Джулія і поклала слухавку.

Вона похапцем схопила сумочку та рукавички, вийшла з квартири й спустилася ліфтом. Попросивши портьє викликати їй таксі, вона припалила сигарету і роздратовано помітила, що її руки тремтять.

— Куди поїдете, пані? — запитав портьє, заходячи до холу.

— До клубу «Атлетик».

Він відчинив дверцята автомобіля, подав їй руку, допомагаючи сісти, і повідомив водієві, куди їхати.

Таксі помчало через вечірнє місто, і коли водій уже готовий був звернути на Вестерн-авеню, Джулія нахилилася вперед і сказала:

— Я передумала. Відвезіть мене на перехрестя 5-ої і 27-ої вулиць.

— Добре, міс, — відповів водій і озирнувся через плече, всміхаючись. — Мій старий завжди казав, що жінки мудріші за чоловіків, бо частіше змінюють свою Думку.

— Він точно мав рацію, — засміялася Джулія.

За десять хвилин водій пригальмував і зупинився.

— Приїхали, міс.

Джулія заплатила, подякувала йому і бадьоро пішла вздовж тихої малоосвітленої вулиці, що врешті-решт вивела її до річки. Вона часто озиралась, роздивляючись по боках, а тоді вгору — на темні будинки, але вулиця була порожньою, і Джулія нікого не зустріла. Упевнившись, що ніхто за нею не спостерігає, вона спустилася вузькою вуличкою до набережної.

Легкий білий туман підіймався над річкою, і поки Джулія йшла уздовж провулка, з протилежного боку протяжно гуділа сирена буксира. Жінка ще раз зупинилась, озирнулась, а тоді підійшла до дверей високої вузької будівлі, штовхнула їх і впевнено ступила у темний хол. Вона не вагаючись пройшла крізь темряву, так ніби точно знала, куди йти і була тут далеко не вперше.

Не встигла Джулія взятися за клямку дверей у кінці коридору, як вони відчинилися.

— Джулія?

— Так.

Вона зайшла до темної кімнати, і двері за нею зачинились. Увімкнулося світло, і вона, усміхаючись, повернулась, а Гарі Вінс упіймав її та підняв на руки.

— Яке щастя, кохана! — вигукнув він радісно. — А я вже налаштувався на нудний вечір, думав, він поведе тебе в кіно.

Джулія обняла Гарі і притулилась своїм обличчям до його.

— В останній момент прийшов Сем, — сказала вона. — О любий, здається, ми не бачилися цілу вічність! Поцілуй мене.

Гарі поцілував її, притиснувши до себе. Його серце ледь не вистрибувало з грудей.

— У нас так мало часу, коханий. Не говори зараз нічого, не будемо марнувати час.

— Я дуже чекав на зустріч, як і ти, — сказав Гарі. — Давай зніму твоє пальто. Ходімо до вітальні, я розпалив камін.

Вона вислизнула з пальта і пройшла за Гарі у зручну кімнату, де палав вогонь. Кімнату освітлювало лише червоне полум’я, неймовірна гра світла й тіні надавала їй затишку та інтиму.

— Не вмикай світла, Гарі.

Він зачинив двері й сперся на стіну, розглядаючи Джулію. Його зачарувало, як швидко вона вислизнула з одягу. Лише розстібнула «блискавку» — і вмить постала перед ним оголеною і прекрасною.

— Джуліє, ти найкрасивіша жінка на землі! — задоволено вигукнув Гарі.

Вона стояла на колінах, спиною до нього, простягаючи руки до вогню.

— Тільки ти, Гарі, говориш це так, що я справді вірю.

Він опустився біля неї на коліна, обійняв, повернув і притиснув до себе.

— Це єдине, для чого я живу, — сказав він. — Для мене зараз увесь світ зник, залишилися тільки ми удвох.

Вона глянула на Гарі, обняла його за шию, і за мить жінка вп’ялася в його губи своїми...

Годинник на каміні пробив восьму, і Джулія припинялась.

— Не рухайся, кохана, — почувся з темряви голос Гарі, і його рука обійняла її. — Ти маєш іще годину...

— Ні, лише півгодини. Я не можу змушувати його чекати.

— Джуліє, так не може тривати довго, — Гарі поглянув їй у вічі. — Чому ти не поговориш із Ніком? Чому не скажеш, що не хочеш більше залишатися з ним?

— Гарі, нащо починати цю розмову? Нік ніколи не відступиться, ти ж знаєш. Окрім того, як ми будемо жити? Не говори більше такого. Це — дурна розмова, — в її голосі відчувалися напруга і тривога.

— Але ж продовжувати так — небезпечно. Якщо він дізнається...

— Не дізнається! — відрізала Джулія.

— Але це може трапитися. Він же не дурний. Можливо, вже щось підозрює...

— Нічого подібного. Наприклад, сьогодні він навіть запропонував, аби ти пішов зі мною у кіно.

— О боже! А ти що відповіла?

— Я сказала, що не хочу ходити в кіно ні з ким, окрім нього.