Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Інгліш ляснув Крейла по широкій спині.

— Я знаю, Семе, ти хочеш якнайкраще, але навіть якщо Рой і був пройдисвітом, він все одно залишається моїм братом. Ніхто не має права убити його й уникнути покарання. Це буде особиста справа, моя і вбивці. Ти поклопочися про Коррін, а я подбаю про вбивцю Роя.

Коли адвокат пішов, Нік ступив до приймальні. Лоїс усе ще сиділа, сама в порожній кімнаті, заповнюючи книгу зустрічей.

— Хай йому грець! Чи я ще годину тому не казав тобі йти додому? — запитав Інгліш, підходячи до неї.

— Я подумала, що краще залишитися, поки ви не завершите справ...

— І що б я робив без тебе, Лоїс?.. — протягнув Нік, розглядаючи її блискуче чорне волосся. — Якби я вийшов і побачив, що ти вже пішла, то, напевно, відчув би себе наче без рук.

Вона задоволено всміхнулася.

— Не перебільшуйте, містере Інгліш. Вам щось потрібно?

— Спробуй відшукати Еда Ліона. Він десь у Чикаго, але я не знаю номера його телефону.

— Зараз знайду, — Лоїс узялася за слухавку.

Інгліш повернувся до кабінету, зачинив двері й почав задумливо ходити від стіни до стіни. Коли за десять хвилин задзвонив телефон, він хутко схопив слухавку.

— Містер Ліон на лінії, містере Інгліш, — доповіла Лоїс.

— Молодець. З’єднуй.

У слухавці щось клацнуло, і бос запитав:

— Еде, це ти?

— Так, якщо інший бовдур не натягнув мого костюма, — відповів голос по той бік дроту. — Ти стягнув мене з такої блондинки... Я два довгі місяці вмовляв її прийти та подивитися на мою колекцію гравюр, і от тепер — ти зі своїм дзвінком, у такий важливий психологічний момент, ех... Куди влип?

— Ти мені потрібен, — коротко пояснив Інгліш. — Вилітай найближчим рейсом. Робота саме така, як ти любиш.

— Я не хочу працювати, дай мені спокій, — сказав Ліон напруженим голосом. — Якщо це все, то кладу слухавку, поки ця лялька сокирою не прорубала собі виходу з моєї спальні.

— Повторюю: ти мені потрібен, — відрізав Інгліш. — Зараз не до жартів, Еде, інакше я б тобі не телефонував. Коли прибудеш, зв’яжися зі мною, зустрінемося не в офісі. Ти все зрозумів?

— Нічого не зрозумів, — передражнив Ліон. — Але якщо все так серйозно, я цим займуся. Мені щось перепаде?

— П’ять тисяч, — пообіцяв Інгліш.

Ліон присвиснув.

— Чуєш, як щось шумить у тебе за вікном? Це я паркую свій гелікоптер на дах твого будинку, — схвильовано вигукнув він і поклав слухавку.

Джулія давно зрозуміла, що Інгліша не варто змушувати чекати, тож коли він зателефонував, вона вже була готова виходити. Але Нік відмінив зустріч.

Поклавши слухавку, Джулія так і залишилася стояти біля телефону, розглядаючи своє відображення у дзеркалі над каміном. Вона подумала, що виглядає ефектно і що зелений шарф на шиї вигідно підкреслює очі та мідного кольору волосся, що її вузьке пальто з верблюжої шерсті окреслює елегантні плечі, а нові туфлі з телячої шкіри візуально зменшують справжній розмір ноги.

Інгліш пообіцяв, що приїде в клуб о дев’ятій, де вони разом повечеряють. На годиннику лише п’ятнадцять по шостій, і в неї є ще більше двох годин.

Дівчина підняла слухавку й набрала номер офісу свого коханця.

Відповіла Лоїс, і Джулія запнулася — вона терпіти не могла цієї секретарки. Усі знали, що Лоїс закохана в Інгліша, всі, крім самого боса, хоча, зрештою, він узагалі не звертав на таке уваги. Те, як Лоїс дозволяла Інглішу робити із себе наймичку, дратувало Джулію. Крім того, дівчина знала, що Лоїс також її ненавидить. Вона була впевнена, що секретарка вважає її недостойною Інгліша, і коли вони зустрічалися, Джулія завжди почувалася незручно. Холодний спокійний погляд Лоїс ніби говорив: тобі нема чим пишатися, ти лише спиш із ним, будь-яка симпатична дурепа може замінити тебе, а я працюю з ним, допомагаю йому і знаю його значно довше, ніж ти.

— О, Лоїс, це Джулія, — сказала вона весело, — Гарі біля тебе? Я хочу квитки на шоу.

— Так, він тут, — холодно відповіла Лоїс. — Зачекайте хвилинку, міс Клер.

Завжди тільки «міс Клер», хоча Джулія не раз просила Лоїс називати себе на ім’я.

— Привіт, Джуліє, — почувся голос Гарі. — Я саме збирався виходити. Чим можу допомогти?

— Хочу два квитки на шоу в суботу, Гарі, — Джулія намагалася говорити спокійно. — Планувала попросити Ніка принести їх, але наше побачення зірвалося. Він затримається до дев’ятої, а квитки мені потрібні раніше. Можеш залишити їх у клубі Ніка, а я заберу?

— Звичайно.