Джеймс Чейз - Я сам поховаю своїх мертвих

Крейл похитав головою:

— Звідки я знаю... Вирішив терміново тобі розповісти.

— Та-ак, — Нік піднявся і втупився у килим, потираючи рукою шию. Потім знизав плечима, підійшов до телефону, підняв слухавку і мовив: — Лоїс, з’єднай мене з квартирою міс Клер.

Крейл дістав собі сигару.

— Я б не проти випити, маєш щось? У мене був дуже насичений день.

Інгліш вказав на великий секретер біля стіни.

— Налий собі, — і продовжив у телефон: — Джулія? Це Нік. Я знову затримаюся. Так, мені дуже шкода, але не встигну на фільм. Так вийшло. Щойно прийшов Сем із новинами про Роя. Я тобі згодом розповім. Вибач, Джуліє. Здається, ніби я постійно ламаю наші плани. Що збираєшся робити? Може, хочеш, аби з тобою пішов Гарі? Він ще в офісі й буде цьому безмежно радий, — послухавши відповідь, він спохмурнів і сказав: — Добре, добре. Я вважав, що тобі хочеться компанії. Побачимося в клубі о дев’ятій. До зустрічі.

Він поклав слухавку і скривився.

Крейл простягнув йому віскі, розбавлене газованою водою.

— Це, звичайно, не моя справа, Ніку, — похитав він головою, — але я б не ризикував відправляти у кіно таку дівчину, як Джулія, з таким хлопцем, як Гарі Вінс. Він занадто симпатичний для подібних завдань. Джулія може кинути на нього око.

Інгліш здивовано глянув на адвоката.

— На кого?

— Ти не боїшся, що Джулія може втекти від тебе з кимось схожим на Гарі?

— Не мели дурниць! Що може їй запропонувати Гарі?

Проблема в тому, Семе, що у тебе в голові каша.

— Я часом думаю, що так і є, — зізнався Крейл і розсміявся. — Але за цю кашу добре платять уже стільки років... Вона йде з ним?

— Не твоє діло, — відповів Інгліш, сідаючи. — Але щоб ти не забивав собі цим голови — не йде. Вона зачекає, коли я за нею заїду.

— Щасливчик, — заздрісно протягнув Крейл. — Коли я кудись запрошую дівчину, то маю спершу подарувати їй норкову шубу, аби вона погодилась.

— Ти б краще трохи скинув жирку, — мовив Нік жорстко. — Який із тебе романтик. У банківському сейфі ще щось знайшов?

Крейл запалив сигару й обережно подмухав на тліючий кінчик.

— Рой збирався зникнути. Там були два квитки до Лос-Анджелеса, гроші, заповіт, а також золотий і платиновий вінчальні персні.

— Як він, чорт забирай, наклав лапу на такі гроші? — запитав Інгліш і пошелестів сніжно-білим аркушем по столі.

— Якого біса він застрелився? — зауважив Крейл. — Оце правильне запитання.

Бізнесмен кивнув. Якийсь час він сидів мовчки, а тоді різко запитав:

— Семе, як зреагувала Коррін?

Адвокат скривився.

— Вона була шокована, але, зрештою, зробила так, як нам треба. Мені шкода її. Безперечно, вона дурепа, але я не хотів говорити їй про Роя. Це було ніби прибити мишу молотом. Коррін не вірила, аж поки я не показав їй кількох листів, і аж тоді вона розклеїлася. Думаю, ця дама не дуже тебе любить. Мусиш краще приглядати за нею. Якщо вона зможе тобі чимось нашкодити, то зробить це заввиграшки.

Інгліш знизав плечима.

— Вона і ще двадцять тисяч таких, як вона. Що з того? Суддю задовольнили свідчення?

— Так, він настільки тупий, що не знає, де в нього голова, а де зад. Йому потрібен був мотив, я його й дав — нервовий зрив через перевтому.

Нік нахилився і дістав сигару. Припаливши її, кинув сірник у корзину для сміття.

— Мері Севіт убили, Семе.

Крейл застиг.

— Звідки така впевненість?

— До мене приходив лейтенант Моріллі. Ти знаєш Моріллі? Він знайшов докази убивства, — мовив Нік і розповів Крейлу про плямку крові на килимі.

— Це вчинив Рой? — запитав Крейл із тривожним виразом обличчя.

— Чому ти саме так запитав?

— Не знаю, — спохмурнів Крейл. — Така думка одразу спала мені на думку. Дай поміркую... Ці двоє були коханцями і збиралися зникнути. Можливо, дівчина раптом вирішила, що це — погана ідея, адже Рой одружений. Вона могла потрапити у скрутне становище, тож в останній момент відмовилася, Рой утратив контроль і задушив її. Замаскував убивство під самогубство, повернувся до свого офісу, усвідомив, що накоїв, і — застрелився.

Інгліш усміхнувся, але від його погляду повіяло холодом.

— Швидко ж ти зметикував!

— Окружний прокурор теж не забариться, — припустив Крейл. — Це погано, Ніку.

— Бувало й гірше. Моріллі погодився тримати язик за зубами. Щоб його совість була спокійна, я вручив йому п’ять тисяч.

Крейл неголосно присвиснув.

— Цей коп далеко піде.

— Усі, якщо чогось варті, далеко підуть. Мені не шкода грошей. Він витягнув мене із серйозних неприємностей.