Деннис Лихэйн - Містична річка

— Привіт, поганий хлопцюго, — здивовано піднявши брови, мовив Вайті Паверс. — Тебе вже викликали на службу?

— Атож, сержанте, — відповів Шон. — Хоч у мене тепер немає партнера. Адольф у відпустці.

Вайті Паверс кивнув головою.

— Твої пальці придавило дверима, й тобі запропонували несподіваний спосіб лікуватися. — Він обняв Шона. — Ти будеш зі мною, еге? Поки закінчиться термін твого випробування.

Вони поклали, що Вайті стежитиме за Шоном, допоки начальство вирішить, відповідає він своїм високим стандартам чи ні.

— Цей вік-енд здавався таким спокійним, — сказав Вайті, підштовхуючи Шона до відчинених дверцят автомобіля. — Округа була тихою, як мертвий кіт. Когось ударили ножем у Паркер-Гілл, ще одне поранення у Бромлі-Гіт, і кілька учнів коледжу влаштували бійку за пляшку з пивом в Олстоні. Проте жодне з поранень не було фатальним, і всі ці випадки підпорядковувалися містові. За винятком випадку в Паркер-Гілл. Але той чоловік самостійно дійшов до санітарної частини з ножем, який стримів у нього з-під ключиці, ще й запитав у чергової сестри, де вони тримають автомат із кока-колою.

— І вона сказала йому? — запитав Шон.

Вайті всміхнувся. Він був одним із найталановитіших працівників у відділі вбивств, тому всміхався охоче й часто. Його, либонь, несподівано викликали на службу, бо одягнений він був у спортивні штани та хокейну куртку свого сина, бейсбольна шапочка зсунулася на потилицю, різнобарвні кеди були взуті босоніж, а поліційний значок теліпався поверх джерсі.

— Мені подобається твоя сорочка, — промовив Шон, і Вайті обдарував його ще однією ледачою усмішкою, коли над ними, вилетівши з парку, шугонула птаха й зловісно каркнула над Шоновою спиною.

— Півгодини тому, чоловіче, я лежав на своїй канапі.

— Дивився мультики?

— Ні, боротьбу. — Вайті показав на зарості, за якими починався парк. — Думаю, десь там ми знайдемо труп. Але врахуй, що ми тільки-но розпочали пошуки, й Фріл каже, поки не знайдемо тіло, жертву треба занести до списку зниклих осіб.

Птаха знову зробила над ними коло, цього разу трохи нижче. Її гучне каркання проникло Шонові в мозок і відгукнулося тремтінням у всьому тілі.

— Проте шукати доведеться нам? — запитав Шон.

Вайті кивнув головою.

— Якщо тільки вона не втекла до міста, де її й порішили.

Шон подивився вгору. Птаха мала велику голову й короткі лапки під білими грудьми із сірою смугою посередині. Шон не впізнав її породу, бо не дуже добре тямив у тому.

— Що це за птах?

— Кільчастий водомороз, — відповів Вайті.

— Не бреши.

Вайті підняв руку вгору.

— Присягаюся Богом, чоловіче.

— Ти забагато дивився в дитинстві передач «Царства дикої природи», еге?

Птаха знову зловісно каркнула, й Шон хотів уже підстрелити її.

— Подивишся автомобіль? — запитав Вайті.

— Чому ти сказав «вона»? — промовив Шон, пірнувши під жовту стрічку, що оточувала місце злочину, й попрямував до автомобіля.

— Технічна експертиза знайшла в бардачку паспорт. Автомобіль належить Кетрін Маркус.

— Прокляття, — сказав Шон.

— Ти її знаєш?

— Схоже, це дочка чоловіка, з яким я знайомий.

— Близько знайомий?

Шон похитав головою.

— Ні, ми просто вітаємось як сусіди.

— Ти правду кажеш? — запитав Вайті, ніби вже тепер хотів почати розслідування.

— Атож, цілковиту правду.

Вони підійшли до автомобіля. Вайті показав на відчинені дверцята, а представниця технічного відділу відступила назад і розкинула руки, затуляючи машину.

— Ви тільки нічого не торкайтеся, хлопці. Хто розслідуватиме справу?

— Я, — відповів Вайті. — Парк перебуває в юрисдикції штату.

— Але автомобіль належить містові.

Вайті показав на бур’яни.

— Сліди крові ведуть на територію штату.

— Я не знаю, — зітхнула технічний експерт.

— Це вирішить комп’ютер, — сказав Вайті. — А поки що справа належить штатові.

Шон поглянув на бур’яни, які росли побіля парку, й припустив, що як вони знайдуть тіло, то знайдуть його там.

— Які маємо результати?

Технічний експерт позіхнула:

— Коли ми знайшли машину, дверці були відчинені. Ключі стриміли в запалюванні, фари світилися. Через десять секунд після нашого прибуття, мов за сигналом, акумулятор потік і закаляв днище.

Над динаміком на дверцях водія Шон помітив пляму крові. Кілька її крапель попало на сам динамік — тепер вони засохли й почорніли. Він присів, обернувся й побачив ще одну пляму на кермі. Третя пляма була довша й ширша за перші дві, вона обгортала дірку від кулі, пробиту у вініловій спинці водієвого сидіння на рівні плеча. Шон знову присів і подивився крізь двері на кущі ліворуч від автомобіля, потім обернув голову, щоб подивитися на зовнішній бік дверцят водія, й побачив там свіжу заглибину.