Деннис Лихэйн - Містична річка

А тепер стільки крові натекло з самої лиш голови. Від того, що Дейв товк іншого чоловіка обличчям об бруківку, після того як ударив його по шиї. Селеста була переконана, що він робив це істерично, зо страху. Вона опустила руки в рукавичках під воду й ще раз перевірила, чи немає в рукавичках дірок. Дірок не було. Селеста щедро облила футболку рідиною для миття посуду й потерла річ металевим шкребком, потім викрутила її й повторила цей процес кілька разів, аж поки вода, що стікала з футболки, коли жінка викручувала її, перестала бути рожевою. Те саме Селеста проробила з джинсами. Тим часом Дейв вийшов з душу, сів за кухонний стіл і, потягуючи пиво та дивлячись на дружину, закурив одну з тих довгих білих сигарет, які лишилися в шухляді після матері.

— Отака заморока, — тихо проказав він.

Селеста кивнула головою.

— Ти знаєш, про що я кажу, — прошепотів він. — Ти виходиш з дому, не думаючи ні про що погане, суботня ніч, чудова погода, коли раптом… — Він підвівся й підійшов до неї — вона схилилася перед піччю й викручувала ліву холошу чоловікових джинсів. — Чому ти не користуєшся пральною машиною, яка стоїть у коморі?

Селеста глянула на чоловіка й завважила, що поріз на його грудях зморщився та став білим після душу. Вона відчула нервову потребу захихотіти, але проковтнула цей непотрібний сміх і промовила:

— Докази, любий.

— Докази?

— Розумієш, я достеменно не знаю, але думаю, що кров… та інші речі мають більше шансів лишити свої сліди на внутрішніх стінках пральної машини, аніж на зливальниці.

Він присвиснув:

— Он воно що! Докази!

— Докази, — мовила вона, посміхнувшись тепер похмуро, бо ж почувалася учасницею змови, небезпечною частиною чогось великого та серйозного.

— Хай тобі чорт, дитино! — сказав він. — Ти геній.

Селеста закінчила викручувати джинси, закрутила воду й відповіла йому невеличким поклоном.

Четверта година ранку, а вона бадьоріша, ніж була в цей час протягом багатьох років. Вона почувала себе так, немов прокинулась дитиною вранці на Різдво. Кров у неї була така свіжа, неначе вона щойно випила кави.

Усе життя ти бажаєш чогось подібного. Собі не признає´шся, а чекаєш. Бути причетним до драми. І не до драми неоплачених рахунків та дрібних подружніх сутичок. Ні. Це було справжнє життя, але щось більше, ніж життя реальне. Воно було гіперреальне. Схоже, її чоловік убив мерзотника. І якщо поганець справді помер, поліція захоче з’ясувати, хто спровадив його на той світ. А як слід приведе їх сюди, до Дейва, то їм потрібні будуть докази.

Вона бачила, як вони сидять, пахнучи кавою та нічними тавернами, за кухонним столом із розгорнутими записниками й ставлять запитання їй та Дейвові. Вони будуть чемні, але грізні. А вони з Дейвом також будуть чемні та незворушні.

Бо все залежатиме від доказів. А вона щойно змила докази у стік зливальниці, в темні труби під нею. Уранці вона розкрутить стічні труби під зливальницею та промиє їх також, змочить їхню внутрішню частину відбілювачем, а потім приладнає на місце. Вона поклала сорочку й джинси в пластикову торбину на сміття й заховає її до вівторка, а тоді кине щонайдалі в кузов сміттєзбиральної вантажівки, і там торбина змішається з гнилими яйцями, зіпсованими курчатами та запліснявілим хлібом. Вона це зробила й почувається чудово, краще ніж будь-коли.

— Це примушує почуватися самотнім.

— Ти про що?

— Когось убити, — лагідно сказав він.

— Але ж ти мусив.

Він кивнув головою. Шкіра Дейва в напівтемряві кухні мала сіре забарвлення. Проте він здавався молодшим, навіть зовсім юним, наче щойно вибрався з материнського лона й усьому дивувався.

— Я знаю. Я розумію. А проте це змушує тебе почуватися дуже самотнім. Дуже й дуже самотнім.

Вона доторкнулася до його обличчя, потім до борлака, коли Дейв зробив ковтальний рух.

— Якимсь відщепенцем.

У неділю о шостій ранку, за чотири з половиною години до першого причастя доньки Надін, Джиммі Маркусу зателефонував Піт Жилібйовскі й повідомив, що в їхній крамниці скрутна ситуація.

— Скрутна ситуація? — Джиммі сів у постелі й подивився на годинник. — Чорт би тебе забрав, Піте, ще тільки шоста година ранку! Ви з Кейті відчуваєте труднощі вже о шостій? Що ж ви робитимете о восьмій, коли до вас прийдуть парафіяни церков?

— Джиме, ти не зовсім зрозумів мою проблему. Кейті тут немає.

— Немає? Кого, ти сказав, немає?

Джиммі відкинув простирадла й підхопився з ліжка.