Деннис Лихэйн - Містична річка

Вайті кивнув головою й пішов із Шоном до їхнього автомобіля.

— Ми прив’яжемо Бойла до цієї справи, й може виявитися, що він причетний і до вбивства Маркус. Ми працюватимемо на два фронти.

— Подвійне вбивство на відстані десятьох кварталів? — запитав Шон.

— Можливо, вона вийшла з бару й побачила, що там діється.

Шон похитав головою.

— Часові лінії геть переплутані. Якщо Бойл убив цього чоловіка, він зробив це між першою тридцять та першою сорок п’ять. Потім йому довелося б проїхати десять кварталів і знайти Кейті Маркус, яка щойно виїхала на вулицю о першій сорок п’ять. Я на це не купуюся.

Вайті прихилився до автомобіля.

— Я також.

— Та ще дірка на спині вбитого. Вона дуже маленька. Надто маленька для тридцять восьмого калібру, про який ти мені розповів. Різні пістолети, різні виконавці.

Вайті кивнув головою, дивлячись униз, на свої черевики.

— Ти хочеш знову допитати малого Гарріса?

— Він має розповісти мені правду про батьків пістолет.

— Може, скласти портрет його татка? З урахуванням минулих змін, розповсюдити його. Може, хтось його бачив.

Соза підійшов до них і відчинив пасажирські дверці.

— Мені їхати з вами, Шоне?

Шон кивнув головою й знов обернувся до Вайті.

— Лишилася одна невеличка річ.

— Яка?

— Та, якої нам не вистачає. Це дрібна деталь. Я вирахую її. І закрию справу.

Вайті всміхнувся.

— Яке останнє вбивство ти розкрив, чоловіче?

Ім’я зіскочило з Шонового язика.

— Ейлін Філдс, яку втопили вісім місяців тому.

— Не всі ж вони потопельники, — промовив Вайті й пішов назад до «кадилака». — Розумієш, про що я?

Час, який просидів Бренден у камері, не був добрим для нього. Він здавався меншим і молодшим, але й підлішим, так ніби побачив там речі, про існування яких не здогадувався. Але ж Шон умисне помістив його в одиночну камеру, далеко від різних покидьків і наркоманів, тож і гадки не мав, що було таким жахливим для хлопця, хіба що той справді не міг терпіти усамітнення.

— Де твій батько? — запитав Шон.

Бренден погриз ніготь і стенув плечима.

— У Нью-Йорку.

— Ти з ним бачився?

Бренден заходився гризти другий ніготь.

— Востаннє, коли мені було шість років.

— Ти вбив Кетрін Маркус?

Бренден випустив ніготь із рота й витріщився на Шона.

— Відповідай мені.

— Ні.

— Де пістолет твого батька?

— Я нічого не знаю про те, що мій батько мав пістолет.

Цього разу Бренден не кліпав очима й не відривав погляду від Шона. Він дивився в обличчя Шонові з такою собі жорстокою та виснаженою втомою, яка дозволила Шонові відчути, що хлопець має потенціал для насильства, уперше, відколи він його побачив.

Що, в біса, сталося в тій камері?

— Чому твій батько хотів убити Кейті Маркус? — запитав Шон.

— Мій батько, — сказав Бренден, — нікого не вбивав.

— Ти щось знаєш, Брендене. І не розповідаєш мені. Розкажи мені все, бо нам доведеться вдруге перевірити тебе на детекторі брехні. Ми поставимо тобі ще кілька запитань.

Бренден промовив:

— Дозвольте мені поговорити з адвокатом.

— Зачекай хвилину. Ну…

Бренден повторив.

— Дозвольте мені поговорити з адвокатом. Негайно.

Шон залишився на рівні свого голосу.

— Гаразд. Ти маєш когось на прикметі?

— Моя мама знає одного. Дозвольте мені зателефонувати їй.

— Послухай-но, Брендене… — мовив Шон.

— Негайно, — кинув Бренден.

Шон зітхнув і посунув свій телефон через стіл.

— Спочатку набери дев’ятку.

Бренденів адвокат виявився старим хвалькуватим ірландцем, який супроводжував карети швидкої допомоги, ще коли на них їздили кіньми, проте він доволі потерся в своїй професії, щоб не знати, що Шон не мав права затримувати свого клієнта лише на тій підставі, що в того немає алібі, не мав права, й край на тому.

— Затримувати? — здивувався Шон.

— Ви посадили мого клієнта до камери, — промовив адвокат.

— Ми її не замкнули, — сказав Шон. — А хлопцеві треба було подумати.

Адвокат зробив таке обличчя, ніби Шон його дуже розчарував, а потім він і Бренден покинули кімнату для допитів, ні разу не озирнувшись назад. Шон почитав кілька матеріалів у папках, але слова мали для нього небагато сенсу. Він закрив папки й відхилився назад на стільці. Потому заплющив очі й побачив у напівсні Лорен та її дитину. Він навіть чув їхній запах, справді чув.

Він розкрив гаман, дістав звідти клапоть паперу із записаним на ньому номером мобільного Лорен, поклав його на стіл і розгладив складки долонею. Він ніколи не хотів мати дітей. Окрім переваг при посадці на літак, він не бачив від них користі. Вони привласнюють твоє життя й наповнюють тебе жахом і втомою, а люди прикидаються, буцім мати дитину означає Боже благословення, й говорять про неї шанобливим тоном, який раніше вони приберігали для богів. Проте якщо бути цілком відвертим, не слід забувати, що всі ті виродки, які обганяють тебе на дорогах, вештаються по вулицях, горланять у барах, умикають надто гучно свою музику, усі ці грабіжники та шахраї, які підсовують тобі негодящий товар, — усі ці покидьки зовсім недавно були дітьми, що тепер виросли. І немає в цьому ніякого чуда, нічого священного.