Деннис Лихэйн - Містична річка

Та й не був він навіть певен, що донька належить йому. Він ніколи не робив тесту на батьківство, бо гордість йому сказала: що ти хочеш довести? Що ти справжній батько? А хіба ти можеш бути несправжнім? Хіба можеш сказати: ох, пробачте мені, я повинен зробити аналіз крові, бо моя дружина трахнулася з іншим чоловіком і, певно, завагітніла від нього?

Нехай воно все западеться. Атож, він за нею скучає. Атож, він кохає її. Атож, йому хочеться потримати дитину на руках. Ну то й що? Лорен зрадила його й покинула, і дитина в неї народилася, коли вона від нього пішла, вона навіть перед ним не вибачилася. Вона не сказала жодного разу: пробач, Шоне, я не мала рації. Пробач, я завдала тобі болю.

А чи завдав їй болю Шон? Атож, звичайно, завдав. Коли він уперше довідався про її роман, він мало її не вдарив, стримавши свій кулак в останню мить і засунувши його до кишені, хоч Лорен, звичайно, побачила цей намір на його обличчі. А як він тільки її не називав! О, Господи!

Але навіть у своєму гніві він відштовхнув її від себе суто інстинктивно. Його було скривджено. Не її.

Правильно? Він дозволив собі подумати про це кілька секунд. Правильно.

Він поклав клапоть паперу з її номером до гамана й знову заплющив очі, задрімавши на своєму стільці. Його розбудила хода в коридорі, й він розплющив очі, коли Вайті увійшов до кімнати допитів. Шон побачив, що він п’яний, коли його подих ще не долетів до нього. Вайті відхилився на стільці й поклав ноги на стіл, відсунувши вбік ящик з розмаїтими свідченнями, якого Коннолі поставив тут відразу пополудні.

— Довгий і паскудний день, — сказав він.

— Ти його знайшов?

— Бойла? — Вайті похитав головою. — Ні. Хазяїн будинку сказав, що чув, як він вийшов о третій годині й назад не повертався. Сказав, що його дружина та малий син також не були вдома протягом певного часу. Ми зателефонували на його роботу. Він працює з середи по неділю, однак вони досі його не бачили. — Вайті відригнув. — Але він повернеться.

— А що з кулею?

— Ми знайшли кулю біля «Останньої краплі». Проблема в тому, що вона влучила в металевий стовп позаду чоловіка, в якого стріляли. У відділі балістики сказали, що, може, їм пощастить ідентифікувати її, а може, й ні. — Він стенув плечима. — А що малий Гарріс?

— Він зажадав адвоката.

— Він його тепер має?

Шон підійшов до столу Вайті, почав нишпорити в ящику з документами.

— Слідів немає, — сказав він. — Відбитки пальців ні з чиїми не збігаються. Пістолет востаннє використали при пограбуванні вісімнадцять років тому. Що за нісенітниця? — Він знов опустив аркуш із результатами балістичної експертизи в ящик. — Єдиний хлопець без алібі — це той, якого я не підозрюю в убивстві.

— Іди додому, — сказав Вайті. — Справді, йди.

— Гаразд, гаразд. — Шон дістав із ящика магнітофонну касету з записами дзвінків у поліцію.

— Що ти дивишся? — запитав Вайті.

— Телефонне прослуховування на коді Снуп Доґґа [1] Снуп Доґґ та Шакур Тупак — відомі американські реп-виконавці та актори. .

— А хіба ми його не закрили?

— Закрили, але інформація тепер зберігається під кодом «Тупак». Так її зберігати легше.

Шон уставив касету в магнітофон, що стояв на кутку його столу, й натиснув «плей».

— Номер дев’ятсот дев’яносто один, поліційна служба. Ви хочете щось повідомити?

Вайті надів резинку на свій палець і вистрелив нею в стелю.

— Тут стоїть автомобіль із кров’ю всередині та відчиненими дверцятами, і…

— Де стоїть автомобіль?

— У Низині, — сказав хлопець. — Біля В’язничного парку. Ми з другом знайшли його.

— Яка це вулиця?

Вайті позіхнув у кулак і потягся по наступну резинку. Шон випростався й потягнувся, міркуючи, що там у нього в холодильнику на обід.

— Сідней-стрит. Тут кров, а дверцята відчинені.

— Як тебе звуть, синку?

— Він хоче знати її ім’я. Він назвав мене «синку».

— Синку, назви мені своє ім’я. — Як тебе звати?

— Ми тут зовсім випадково, дядьку. Прощавайте.

Зв’язок урвався, й оператор перевів свою лінію на центральний комутатор, а Шон вимкнув магнітофон.

— Я завжди був високої думки про здатність «Тупака» записувати розмови, — сказав Вайті.

— Це був «Снуп». Я ж тобі сказав.

Вайті знову позіхнув.

— Іди додому, е. Гаразд?

Шон кивнув головою, вийняв касету з магнітофона й укинув її назад у ящик над головою Вайті. Потім дістав свій «глок» у кобурі з шухляди й почепив кобуру на пояс.

— Її, — сказав він.

— Ти про що? — Вайті подивився через стіл на нього.