Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— П’єр Ньєман, комісар поліції. Я дзвонив у двері, але ніхто не відповів.

— А як ви зайшли?

Ньєман ляснув пальцями, наче фокусник у цирку.

— Професійні навички.

Чоловік делікатно всміхнувся, не виказуючи невдоволення такою нахабністю поліціянта. Він закрутив воду, натиснувши ліктем на довгий важіль крана, і зі здійнятими руками пройшов через засклену кімнату до вішака з рушником. У сутіні виднілося приладдя для перевірки зору, мікроскопи, анатомічні таблиці з внутрішньою і зовнішньою будовою ока.

— Сьогодні по обіді до мене вже навідувався один поліціянт. Що потрібно вам? — промовив Шернсе беземоційним тоном.

Ньєман стояв за кілька метрів від лікаря. Він усвідомив, що лише тепер зауважив характерну рису цього чоловіка, те, що вирізняло його з-поміж інших. Очі. Погляд Шернсе був безбарвний, а сірі райдужки надавали йому схожості зі зміїним. Очі скидалися на два крихітні акваріуми, у яких плавали хижі, покриті залізною лускою істоти.

— Я саме хотів би поставити вам кілька запитань щодо нього, — пояснив Ньєман.

Чоловік поблажливо всміхнувся.

— Несподівано! Тепер поліціянти розслідують роботу один одного?

— О котрій годині він приходив до вас?

— Близько шостої вечора, як мені видається.

— Так пізно? Ви пам’ятаєте, про що він вас запитував?

— Так, звісно пам’ятаю. Він розпитував про пацієнтів клініки, що біля Ґернона. У ній лікуються діти з вадами зору. Вони мої постійні пацієнти.

— Що саме він хотів знати?

Шернсе відчинив шафу з червоного дерева, дістав звідти світлу, з вільними рукавами сорочку й кількома вправними рухами одягнув її на себе.

— Його цікавили причини цих недуг у дітей. Я пояснив, що йдеться про спадкові хвороби. Тоді він зажадав знати, чи можна припустити зовнішню причину таких хвороб, наприклад отруєння або неправильне лікування.

— І що ви відповіли?

— Що це безглуздя. Генетичні захворювання виникають через ізольоване розміщення Ґернона і шлюби між кревними родичами. Хвороби переносяться з кров’ю й повторюються раз по раз у наступних поколіннях. Це явище добре відоме, воно часто трапляється у відокремлених спільнотах. Наприклад, у регіоні біля озера Сен-Жан у Квебеці або в громадах амішів [53] Консервативна християнська спільнота. Її члени дотримуються відокремленого способу життя. Основна їхня частина відмовляється від будь-яких технічних засобів, що можуть пов’язувати їх із зовнішнім світом. Шлюби беруть лише зі своїми одновірцями. у Сполучених Штатах. Те саме й у Ґерноні. Мешканці долини мають обмаль контактів із зовнішнім світом… Тож я не бачу потреби шукати ще якесь пояснення цьому явищу.

Анітрохи не ніяковіючи через Ньємана, лікар узявся надягати темно-сині штани зі сріблястої, злегка переливчастої тканини. Убирався Шернсе напрочуд елегантно.

— Він запитував вас іще про щось? — провадив далі поліціянт.

— Так, про трансплантації.

— Про які трансплантації?

Окуліст защіпував сорочку.

— Очні. Я зовсім не зрозумів, про що йому йдеться.

— Він не пояснив, навіщо це йому потрібно?

— Ні, але я докладно відповів на всі його запитання. Скажімо, він хотів знати, чи хтось міг би бути зацікавленим у видаленні очей, щоб пересадити рогівку.

Отже, Жуано взявся за «хірургічний» слід.

— І що?

Лікар закінчив одягатися й провів тильним боком долоні по підборіддю, немов перевіряючи, наскільки відросла щетина. На скляних стінах кімнати танцювали тіні дерев.

— Я пояснив йому, що така операція не має сенсу. Нині рогівку для пересадження знайти неважко. До того ж у виготовленні штучних органів досягнуто значного прогресу. Що ж до сітківки ока, то її досі не навчилися зберігати. Тому про її трансплантацію не може бути й мови… — Лікар злегка скривив губи в посмішці. — Знаєте, ці історії про торгівлю органами — значною мірою лише вигадки простолюду.

— Ще про щось він вас запитував?

— Ні. Мої відповіді його вочевидь розчарували.

— Ви не радили йому звернутися ще кудись? Не давали йому якоїсь адреси?

Шернсе лагідно розсміявся.

— Їй-богу, скидається на те, що ви загубили колегу!

— Прошу вас відповісти. Чи можете ви сказати, куди він подався після зустрічі з вами? Він повідомляв, куди збирається йти?

— Ні. Він мені про це нічого не казав. — Обличчя лікаря спохмурніло. — Мені, одначе, хотілося б знати, що відбувається.

Ньєман дістав із кишені полароїдні знімки трупа Кайюа й поклав їх на стіл.