Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— За годину? Ви… ви напали на слід?

— Бувай.

— Зачекайте! Абдуф із вами?

Ньєман кинув мобільник лейтенантові й узявся знову гарячково обшукувати приміщення. Карім зосередив увагу на тому, що казав йому Кост.

— Я визначив ноту фортепіанової струни, — повідомив судовий медик.

— Сі-бемоль?

— Звідки ти знаєш?

Карім не відповів і завершив розмову. Відтак поглянув на Ньємана, що вп’явся в нього очима з-поза поцяткованих краплями дощу окулярів.

— Ми тут нічого не знайдемо, — кинув комісар, прямуючи до дверей. — Мерщій до спортзалу. Там її криївка.

Двері в спортзал, розміщений у будівлі на краю кампусу, піддалися відразу. Двоє чоловіків прослизнули всередину й розійшлися півколом. Карім так само тримав свій «Ґлок» — дуло над променем ліхтарика. Ньєман також увімкнув лампочку, закріплену на дулі рушниці.

Нікого.

Вони переступали через мати, проходили під паралельними брусами, вдивлялися в чорну порожнечу вгорі, де гойдалися кільця й канати з зав’язаними на них вузлами. Усюди — тиша, немов похоронний саван. Згірклий запах поту й старої гуми. Морок, у якому вимальовувалися невиразні симетричні фігури, дерев’яні форми на металевих зчленуваннях. Ньєман зашпортався за батут, Карім рвучко обернувся. Напруження сягало краю. Поліціянти коротко ззирнулися. Кожен із них відчував тривогу другого. Здавалося, з них ось-ось сипоне іскрами. Ньєман прошепотів:

— Це тут. Я відчуваю: це тут.

Карім пошукав очима довкола й зупинив погляд на трубах опалення. Він пішов уздовж них, дослухаючись до ледь чутного дзюркоту води. Поліціянт переступив через кілька гантелей і шкіряних м’ячів та дістався до ґраток із масного залізного пруття, похилених на купу пінопластових плит, накиданих уздовж стіни. Не намагаючись більше зберігати тишу, Карім повідкидав залізо й пінопласт. «Барикада» маскувала вхід до котельної.

Одного пострілу в зубчастий отвір замка вистачило: уламки цегли й заліза полетіли навсібіч і двері злетіли з завіс. Поліціянт довершив справу, виваливши двері ударом ноги.

Усередині — темрява.

Карім, мертвотно-блідий, зазирнув був туди, але відразу ж відступив. Відтак обидва поліціянти пірнули в нутрощі котельної одночасно.

У ніс їм вдарив різкий металічний запах.

Запах крові.

Крові, яка була на стінах, на чугунних трубах, на бронзових дисках, що лежали в них під ногами. Крові на підлозі, присипаної тальком і застиглої чорними зернистими калюжами. Крові на опуклих стінках котла.

Обидва чоловіки навіть не відчували нудоти: їхній дух немовби відокремився від тіла й завмер, нажаханий небаченим видивом. Вони ступили вперед, освітлюючи ліхтариками кожен закуток. Намотані на трубах, блищали фортепіанові струни. На підлозі стояли каністри з бензином, заткнуті закривавленими шматами. Зі штанг звисали клапті засохлої, почорнілої шкіри. У калюжах липкої крові валялися канцелярські ножі.

Що далі вони просувалися в тісному приміщенні, то сильніше тремтіли промені ліхтарів, народжуючи той страх, що сковував кінцівки двох поліціянтів. Ньєман помітив під лавкою якісь кольорові предмети. Він присів: переносні льодовні. Комісар дістав одну й відчинив. Відтак мовчки освітив її вміст, показуючи Карімові.

Очі.

Білі й драглисті, вони виблискували у своїй крижаній схованці, наче кришталики роси.

Ньєман тим часом дістав другу льодовню. Там виявилися покорчені зсинілі кисті рук. Червоні від крові нігті, порізані зап’ястки. Ньєман відсахнувся. Карім притримав його за плечі й застогнав.

Тепер вони обидва знали, що зайшли не до котельної. Вони пробралися до мозку вбивці. До її потаємного лігва, де вона засуджувала на смерть дітогубців.

Карім несподівано надто різким голосом промовив:

— Вона забралася звідси. Утекла з Ґернона.

— Ні, — відказав Ньєман, підводячись. — Їй потрібна Софі Кайюа. Вона остання в її списку. Кайюа привезли до відділення. Я переконаний, що вбивця скоро дізнається про це — якщо досі не дізналася — і вирушить туди.

— З такими дорожними заставами? Та вона й кроку не встигне ступити, як її схоплять…

Ураз Карім осікся. Поліціянти ззирнулися, лиця їхні освітили протибіжні промені ліхтарів, а губи одночасно прошепотіли:

— Річка.

Усе сталося на околицях кампусу. На тому самому місці, де знайшли труп Кайюа. Там, де річка сповільнялась і розливалася невеличким озерцем, перш ніж відновити свій біг до міста.

Два поліціянти з’їхали в долину слизькими трав’янистими схилами. Останній поворот вивів їх просто на берег річки. Раптом, коли Карім повернув кермо та спрямував автівку вздовж скелястої стіни, вони побачили у світлі фар постать у блискотливому чорному дощовику з невеличким рюкзаком на спині. Постать обернулася й закам’яніла в пасмі білого сяйва. Карім упізнав мотоциклетний шолом і балаклаву. Жінка відв’язала червоний надувний човен у формі сосиски й притягувала його до себе за мотузку, наче норовливого скакуна.