Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

Гас простягнув йому пиво:

— Я знаю, це суперечить твоїй релігії. Проте, капітане, може, сьогодні зробимо виняток?

Ми вечеряли разом, Гас і тато потягували пиво. Розмовляли (навіть Джейк) і щиро сміялися. Господи, якусь мить ми почувалися щасливими.

Ми з Джейком саме порядкували з посудом, коли завітав Карл Брендт. Він стояв перед дверима кухні, наче волоцюга. Не підводячи очей, ледь чутно спитав, де тато. Голос звучав так, ніби Карл хотів отримати те, про що не мав права ні питати, ні сподіватися.

Після вечері Гас сів на мотоцикл і поїхав у справах. Хоч я і не знав, куди саме він вирушив, чомусь подумалося, що до Джинджер Френч. Батько повернувся у свій кабінет, аби закрити всі питання щодо похорону.

Я й досі стояв із мокрою ганчіркою, пояснюючи Карлові, де тато. Я запропонував зайти і зачекати, поки я збігаю по батька.

— Дякую, Френку, я сам його знайду.

Щойно Карл пішов, ми з братом перезирнулися. Наші думки збігалися. Я поклав ганчірку, обтер руки об штани і рушив до дверей.

— Чекай, — зупинив мене Джейк. Я вже зібрався сперечатися, проте він додав: — Дай йому ще хвилину.

Ми почекали, поки Карл зайде до храму, а тоді миттю вилетіли з будинку і перебігли через дорогу. Довгуваті сонячні промені світили нам в обличчя, а за мить ми вже пірнули в сутінки підвалу. Я притьма витягнув ганчір’я з труб у пічці, ми нахилилися ближче і майже не дихали.

— … я присягаюся, — вів Карл. — Я винний, знаю. Мені не варто було пити, я мав пильнувати за Аріель. Але, присягаюся, я ніколи не заподіяв би їй шкоди, містере Драм. Аріель була моїм найкращим другом. Іноді мені здавалося — моїм єдиним другом.

— Я бачив, з якою кількістю людей ти спілкуєшся. Невже всі вони нічого не варті?

— Ніхто не розумів мене так, як Аріель. Ніхто.

— Ти батько дитини?

— Ні.

— Проте Рут сьогодні вранці говорила, що ти розповідав друзям про сексуальні стосунки з Аріель.

— Я не казав цього, принаймні ніколи прямо та відкрито. Я говорив речі, які це мали на увазі.

— Отже, вони лишень хибно розтлумачили твої слова?

— Не зовсім так. Послухайте, коли ти серед хлопців, треба поводитися певним чином.

— І тим «певним чином» є спати з дівчиною?

— Власне, так.

— Навіть якщо це брехня?

Якийсь час відповіді не було, а потім Карл сказав так тихо, що нам насилу вдалося розчути:

— Можливо, особливо якщо це брехня.

— Що ти маєш на увазі?

Дошки зверху зарипіли, хтось встав і закрокував кімнатою. Запала тиша. Особисто я точно тиснув би і наполягав на відповіді, проте татковому терпінню не було меж. З-під пічки повзла сороконіжка. За звичних обставин я одразу ж її розчавив би, але, враховуючи глибоку тишу тієї миті в церкві, я не ризикнув. Брат і собі дивився на комаху, але не поворухнувся, щоб її вбити.

— Аріель носила не мою дитину, — нарешті мовив Карл.

Кроки завмерли, зупинилися десь ліворуч від мене. Найімовірніше, Карл стояв біля вікна, яке намагалось упіймати останні промені сонця. Моя уява малювала його обличчя жовтуватого кольору, яке тьмяніло щосекунди.

— Ми дружили, але не так, як усі вважають, — промовив він.

— Не розумію тебе.

— Містере Драм, я…

Він вагався, потім голос Карла зірвався. Почулося глибоке болісне схлипування. Дошки заскрипіли знову — тато йшов до Карла.

— Усе гаразд, Карле. Усе добре, синку.

— Та ні, нічого не гаразд, — схлипував хлопчина. — Це хворобливо. Це жахливо. Це порочно.

— Що це, Карле?

— Невже Ви не розумієте? — у шаленстві сліз додалося люті. — Мене не приваблювала Аріель. Мене ніколи не приваблювали дівчата. Я не думаю про них так, як має думати чоловік. Розумієте? Тепер ви розумієте?

— А, — відреагував тато. І здавалося, він розумів.

— Я педик. Я виродок. Я схиблений виродок. Я…

— Карле, Карле, все гаразд.

— Ні, не гаразд. Усе моє життя я спостерігав за іншими хлопцями, аби переконатися, що поводжуся так само, як і вони. Я казав собі: саме так хлопці говорять, саме так хлопці ходять, так вони поводяться в компанії інших хлопців. Коли я був маленький, то не розумів, що зі мною відбувається. А коли я нарешті зрозумів, не міг перетравити того, хто я.

— Ти син Бога.

— Хворого Бога.

— Ні, Бога, який любить тебе.

— Якби Він мене любив, то створив би таким самим, як решту хлопців.

— Я не думаю, що ти виродок. Я не вважаю тебе хворим.

— Ні, Ви лише думаєте, що я вбивця.

— Ні, не думаю. І ніколи не думав.

— Правильно.

— Я завжди бачив у тобі молодика, який товаришує з моєю донькою і ставиться з повагою до моєї сім’ї. Знаю, ти в дечому помилявся. Однак за час усієї цієї страхітливої метушні я ні на секунду не повірив, що ти можеш скривдити Аріель. Це щира правда.